50Plus 
На Шпіцбергені тварини масово поїдають пташині яйця й виглядають ситішими, ніж раніше, а в південній частині Ґренландії вчені виявили ознаки швидкої перестановки в їхньому геномі. Але чи означає це, що вид може пережити швидке танення морського льоду?
Чому лід такий важливий
Полярні ведмеді дуже залежать від морського льоду, який відідіграє для них роль платформи для полювання на нерп. У воді тюлені значно спритніші за ведмедів, тож без крижаної опори полювання стає майже неможливим. У 2020 році моделювання показало, що за збереження нинішніх викидів парникових газів більшість популяцій білих ведмедів може занепасти до 2100 року, а найвитриваліші з них триматимуться лише в кількох «останніх притулках», наприклад на островах королеви Єлизавети в північній частині Канади.
Чи врятує яєчна дієта?
Дослідження, опубліковане в Scientific Reports у січні, проаналізувало стан тіла 770 дорослих ведмедів на Шпіцбергені в період 1995–2019 років. До 2000 року тварини втрачали вагу , але потім стали набирати — попри швидку втрату морського льоду в регіоні.
«Ми очікували погіршення кондиції через втрату льоду, — каже провідний автор дослідження Йон Аарс з Норвезького полярного інституту в Тромсе. — Тому факт, що ведмеді виглядають «товстішими», виявився несподіванкою».
Ендрю Дерошер з Альбертського університету, співавтор дослідження, пояснює це особливостями екосистеми між Шпіцбергеном і архіпелагом Франца-Йосифа: там вода відносно мілка й тепла, багата на поживні речовини з Північної Атлантики. Завдяки цьому ведмеді мають більший вибір їжі — моржів, птахів і навіть сотень яєць за один день.
«У щільних колоніях наземних птахів, як-от качки й гуси, ведмеді можуть за день зібрати кілька сотень яєць», — розповідає Аарс. Навіть якщо в регіоні менше тюленів, де є лід, вони скупчуються гуще й інколи стають легшою здобиччю.
Та ці «смачні» кадри не гарантують довгострокового виживання: по-перше, кількість оленів чи моржів у регіоні недостатня, щоб підтримувати великі популяції ведмедів; по-друге, розмноження полярних ведмедів відбувається на льоду. Через те, що великі ділянки західного узбережжя Шпіцбергену вже вільні від льоду, місця для виведення і підгодівлі ведмежат зникають. Моделювання, опубліковане в грудні 2025 року, прогнозує зменшення внароджуваності й виживання ведмежат у роки з малою кількістю льоду: «лід просто не повертається вчасно», каже Дерошер.
Генетичні «стрибки» в Ґренландії
Інше дослідження, опубліковане в Mobile DNA у грудні 2025 року, виявило підвищену активність пересувних генетичних елементів — транспозонів, відомих як «стрибучі гени» — у популяції полярних ведмедів південної Ґренландії.
Аліс Годден з Університету Східної Англії та її колеги порівняли підпопуляції на півночі й півдні Ґренландії й знайшли більше такої активності в південних ведмедів, де тепліше. Багато змін стосувалися експресії генів у метаболічних шляхах, що регулюють обробку жирів — й це може бути відповіддю на вищі температури та іншу дієту.
«Це багатообіцяюче, але часові рамки, необхідні для того, щоб такі генетичні зміни стали справді значущими, значно довші, ніж той час, що за оцінками лишається у цього вида», — попереджає Годден. Генерація полярних ведмедів триває близько 11,5 року, тож на те, щоб еволюційно адаптуватись до екосистеми без льоду, можуть піти сотні чи тисячі років.
Дерошер додає ще одну імовірну інтерпретацію: підвищена активність транспозонів може сигналізувати не про корисну адаптацію, а про стрес і пошкодження ДНК, що призводить до більше мутацій і пришвидшеного біологічного старіння.
Що може їх врятувати?
Експерти сходяться на тому, що майбутнє полярних ведмедів буде різним для різних підпопуляцій. «Мабуть, ми отримаємо 20 різних сценаріїв для 20 підпопуляцій — вони підуть по однаковій траєкторії, але з різною швидкістю», — каже Дерошер.
Луїз Арчер з Університету Торонто в Скарборо вважає, що популяції впадуть раніше в регіонах без багатої екосистеми — наприклад у Західній і Південній Гудзонових загонах і в західній Канаді, де ведмеді вже проводять кілька місяців без льоду.
Водночас є потенційні притулки: у деяких районах Високої Арктики, зокрема навколо Канадського Арктичного архіпелагу, досі є товстий лід, який не пропускає світло й стримував розвиток харчових ланцюгів. Коли лід почне тоншати, більше водоростей створить основу для асоціацій безхребетних, риб і тюленів — і це може дозволити ведмедям триматися в цих регіонах довше, можливо навіть після кінця століття, каже Арчер.
Але наскільки довго Шпіцберген зможе підтримувати життєздатну популяцію — невідомо.
Підсумок простий: шанс вижити у цих знакових тварин залежить від того, наскільки люди знизять викиди парникових газів.
За її словами, якщо обмежити глобальне потепління до 2 °C над доіндустріальним рівнем, дорослі полярні ведмеді могли б вижити до 2100 року, навіть у південних частинах їхнього ареалу, наприклад у Гудзоновій затоці.
Добрий стан тіла шпіцбергенських ведмедів або генетична активність у ґренландських популяцій — дають надію, але самі по собі не врятують вид. Тільки глобальне скорочення викидів може забезпечити полярним ведмедям реальний шанс на довгострокове виживання.
За матеріалами Live Science
Фото: Unsplash
