Шини автомобілів систематично зношуються та потребують заміни. Але куди дівається зношений матеріал?
Науковці стверджують, що найдрібніші мікрочастинки пластику із синтетичної гуми шин часто опиняються у водоймах та в організмах водних жителів. А потім потрапляють у шлунки людей, які їх їдять.
Команда хіміків-аналітиків та екологів з Університету Міссісіпі (США) засвідчила: автомобілі засмічують природу пластиком навіть більшою мірою, ніж будь-які інші забруднювальні чинники.
Мікропластик – це макропроблема
Мільйони тонн пластикових відходів щорічно потрапляють у Світовий океан. А нещодавно вчені підрахували, що частинки зношування шин становлять близько 45 відсотків мікропластику як у наземних, так і у водних системах.
Під час руху дорогами шини автівок втрачають найдрібніші частинки мікропластику. Дощ змиває ці частинки зносу в канави, звідки вони потрапляють у струмки, озера, річки та моря.
Риби, краби, устриці та інші водні мешканці часто знаходять мікропластик у своїй їжі. Деякі види риб, такі як райдужна форель, струмкова форель і кижуч, гинуть через токсичні хімічні речовини, що містяться в частинках зносу шин.
У 2020 році дослідники виявили, що більш ніж половина кижуча, що повернувся на нерест у струмки штату Вашингтон, загинула переважно через 6PPD-Q – хімічну речовину, яку додають у шини для їхнього зміцнення.
Проте ці частинки загрожують здоров’ю та життю не лише водної фауни, але й людям та наземним тваринам. Особливо тим, що мешкають поблизу великих автомагістралей. Адже мікропластик від шин засмічує не лише водойми, а й повітря, розповіло видання Science Alert.
У дослідженні, проведеному в Китаї, вище згадуваний хімікат 6PPD-Q був виявлений у сечі дітей та дорослих. Учені засвідчили, що він завдає серйозної шкоди печінці, легеням та ниркам.
Як зменшити вплив чистинок зносу шин на довкілля?
Шукаючи неінвазивні способи видалення цих частинок з водних шляхів, університетська команда винайшла технологію на основі доступних та недорогих натуральних матеріалів.
Ідея проста: вловлювати частинки зносу шин ще до того, як вони потраплять у струмки, річки та океани.
Команда протестувала біофільтри із соснової тріски та біовугілля (деревного вугілля, отриманого за допомогою нагрівання рисового лушпиння в камері з обмеженим вмістом кисню). Учені виявили, що вони можуть видаляти зі стічних вод близько 90 відсотків частинок зносу шин.
Створену систему біофільтрації дослідники встановили біля входу у дренажний стік. А потім збирали проби зливового стоку та вимірювали кількість частинок зносу шин до та після встановлення системи. Виявилося, що після встановлення біофільтра концентрація частинок мікропластику значно знизилася.
Оскільки біовугілля та деревну тріску можна отримувати із сільськогосподарських відходів, вони відносно недорогі та доступні місцевим спільнотам.
Для остаточного визначення ефективності та масштабованості даного методу вченим потрібні довгострокові моніторингові дослідження, особливо в умовах інтенсивного руху автомобілів.
Джерело матеріалу для фільтрів також має значення. Є побоювання, що необроблені сільськогосподарські відходи можуть виділяти органічні забруднювачі.
Як і більшість фільтрів, біофільтри з часом потрібно замінювати, а використані утилізувати належним чином, оскільки в них накопичуються шкідливі частинки.
Пластикові відходи завдають шкоди довкіллю, їжі, яку їдять люди, та, звісно, нашому здоров’ю. А отже, на думку команди, біофільтри з рослинних відходів можуть стати ефективним, відносно недорогим та екологічно безпечним рішенням.
Фото: pixabay.com
