Дослідники з Британської геологічної служби (BGS), Кардіффського університету та Університетського коледжу Лондона вивчили коров’ячий зуб, навмисно залишений біля входу в Стоунхендж під час його будівництва у 2995-2900 роках до нашої ери. Команда отримала нові докази транспортування будівельних матеріалів – блакитних каменів – на більш ніж 200-кілометрову відстань з Вельсу до рівнини Солсбері в Англії.
Нагадаємо, що камені для Стоунхенджу привозили з різних місць. Великі брили пісковику-сарсену добували у Вілтширі, у місцині Вест-Вудс, за 25 кілометрів від будівництва. Блакитні камені тягнули з Вельсу. Тим часом масивний вівтарний камінь Стоунхенджу подолав близько 750 км, прибувши з північного сходу Шотландії (ймовірно, морем).
Про що дізналися вчені?
Дослідження третього кутнього зуба корови показало, що тварина почала своє життя у Вельсі. Це підтверджує теорію про використання корів для перевезення величезних каменів. Коров’ячу щелепу з цим зубом виявили біля неолітичної пам’ятки сто років тому. Відтоді істориків мучило питання: звідки ця щелепа там узялася.
Ізотопний аналіз допоміг команді вивчити вміст свинцю, стронцію, вуглецю, та кисню в зубі корови, а також виявити, що вона на момент прибуття на рівнину Солсбері була вагітною. На це вказували різкі стрибки вмісту ізотопів свинцю з кінця зими до весни, розповіло видання The Guardian. Під час вагітності корова використовувала свинець, що вже був у її скелеті. Ймовірніше за все, він накопичився в області з палеозойськими породами, такими як блакитне каміння у Вельсі, яке транспортували на будівництво Стоунхенджу.
«Це свідчить про те, що на дуже ранніх етапах свого життя корова включила свинець у свій скелет, і цей свинець був отриманий з древніх палеозойських порід, вік яких перевищує 400 мільйонів років. Такі породи зустрічаються переважно у Вельсі, який є найближчим джерелом свинцю, а також в Озерному краї та Шотландії», – пояснила професорка Джейн Еванс, почесна наукова співробітниця BGS.
Отже, Вельс – найближчий регіон, звідки можна отримати такий склад свинцю. Тобто аналіз коров’ячого зуба довів, що тварина не народилася на території сучасного англійського графства Вілтшир, де знайшли щелепу. Мабуть, деякий час корова паслася на древніших породах. Звідси напрошується висновок: Вельс – найімовірніше місце проживання корови на початку її життя.
Донедавна археологи не знаходили доказів використання великої рогатої худоби як в’ючних тварин в епоху неоліту. Але одне з попередніх досліджень виявило, що структура копит деяких корів вказує на таку можливість, сказала професорка Еванс.
«Не знаю, скільки часу займає транспортування каменів з Вельсу до Стоунхенджу, але процес це непростий. Він потребує значущої підтримки, зокрема, годівлі тварин», – зазначила дослідниця.
Ізотопний аналіз вуглецю показав, що раціон корови змінювався залежно від сезону. Узимку вона харчувалася лісовим кормом, а влітку паслася на відкритому пасовищі. Ізотопний аналіз стронцію засвідчив, що сезонна їжа походила з різних геологічних зон. Тож можна припустити, що корова ними переміщалася.
Майкл Паркер Пірсон, професор пізньої доісторичної Британії в Університетському коледжі Лондона, вважає, що це «ще один захопливий доказ зв’язку Стоунхенджу з південно-західним Вельсом». На його думку, не можна відкидати «привабливу можливість того, що велика рогата худоба допомагала перевозити камені».
Річард Медвік, професор археології Кардіффського університету, зазначив: «Розкрито безпрецедентні нові подробиці про далеке походження тварини і про важкий шлях, який вона пройшла. Часто в дослідженнях великих археологічних пам’яток домінують грандіозні оповідання, але цей докладний біографічний підхід до однієї тварини відкрив геть нову грань історії Стоунхенджу».
Фото: pixabay.com
