Ніла Іваненко 
Кішка – це один із найменших за розміром представників родини котячих (Felidae), до якої, зокрема, належать леви, тигри, ягуари та пуми. Вона також є єдиним одомашненим представником цієї родини.
Тисячі років кішки живуть серед нас. Імовірно, попервах вони концентрувалися навколо людських зерносховищ, залучені гризунами. А після того, як моряки стали брати кішок із собою у плавання, вони поширилися по всьому світу.
Нині ці тварини, як і раніше, допомагають людям боротися зі шкідниками, а також виконують роль компаньйонів. Протягом останніх кількох століть люди вивели на догоду собі десятки порід кішок з певними рисами, приміром, без шерсті.
Як усе починалося?
Сучасні домашні кішки походять від Felis silvestris lybica, дикого підвиду родом з Африки та Близького Сходу. ДНК древніх кішок, знайдена під час археологічних розкопок, засвідчила: близько 10 000 років тому на території сучасної Туреччини кішки почали спілкуватися з людьми та відокремилися від своїх диких родичів.
Століттями кішки подорожували на кораблях разом із торговцями, які цінували те, що ці тварини допомагали зберегти товар, тримаючи щурів під контролем.
Таким чином кішки підкорювали великі відстані. Одна з археологічних експедицій виявила ДНК єгипетських кішок на півночі Німеччини, поблизу стоянок вікінгів, які датовані 700 і 1000 роками нашої ери.
Найдавніше відоме поховання домашньої кішки (разом із людиною), якому 9500 років, археологи знайшли на Кіпрі.
Надзвичайно шанували кішок у Стародавньому Єгипті. Деякі науковці вважають, що єгиптяни одомашнювали кішок окремо від близькосхідної лінії, а деякі припускають, що одомашнення кішок поширилося з території сучасної Туреччини до Єгипту.
Хоч там як, а єгиптяни цінували незалежність кішок і навіть бачили в них риси своїх богів. До нас дійшло чимало зображень Бастет, богині з головою кішки, що була покровителькою вагітності та дітонародження.
Тваринок навіть муміфікували та ховали разом із їхніми покійними господарями. Але є в цій історії любові й сумна сторінка: часто кішок приносили в жертву під час релігійних ритуалів.
Чи справді кішки самі себе одомашнили?
Науковці нерідко висловлювали таку думку. Річ у тім, що стародавні дикі кішки активно демонстрували бажання бути поблизу людських сільськогосподарських поселень. Це стало початком взаємовигідних відносин між кішками та людьми. Своєю чергою мешканці поселень забезпечували тварин достатньою кількістю їжі та укривали їх від негоди.
Оскільки кішки допомагали відганяти шкідників, люди не лише терпіли, але й вітали присутність кішок. Зрештою ці тварини еволюціонували, ставши приязнішими до людей, розповіло видання Live Science.
Кішок одомашнили так само, як собак?
Генетичні дані свідчать, що люди одомашнили собак раніше за кішок, а саме 30 000-14 000 років тому. Досі не вщухають суперечки стосовно того, яким чином деякі дикі вовки перетворилися на доброзичливих псів. Але очевидно, що люди витратили значно більше часу та зусиль на формування генетики домашніх собак.
На відміну від котячого, темперамент собак є передбачуванішим, і він більшою мірою відповідає потребам людини.
А тим часом деякі вчені вважають, що кішки й досі остаточно не одомашнені. Така думка зумовлена тим, що багато домашніх котів залишаються насправді дикими. Вони можуть жити поза людським полоном і самостійно дбати про себе. До того ж дикі та домашні кішки часто схрещуються між собою. Внаслідок цього домашні й нині зберігають багато своїх диких інстинктів.
Фото: pixabay.com
