Інна Тихонова 
Зачіска з’явилася у людини раніше за одяг і стала першим проявом культури в первісному середовищі. У процесі еволюції «прикраса на голові» повідомляла про племінну чи національну приналежність, професію та соціальний статус. У різні епохи догляд за волоссям вирішував естетичні завдання, впливав на моду, медицину та військову справу. Творці зачісок належали до привілейованих верств суспільства, входили до ближнього оточення монархів і перших осіб. А сучасне перукарське мистецтво зі сфери надання послуг перекваліфіковується на творчу діяльність зі створення зовнішнього образу людини. Наразі ці творчі люди відзначають своє професійне свято. 13 вересня – дата Дня перукаря в Україні.
Ремесло у ретроспективі
В уявленнях первісних людей людське волосся вважалося вмістилищем душі, тому торкатися голови у наших пращурів дозволялося лише обраним. У минулі часи майстри стрижки і гоління мали допуск до душі та тіла – як хірурги та лікарі, функції яких вони колись виконували. Історія перукарського мистецтва починається в п’ятому тисячолітті до нашої ери: люди тоді доглядали волосся, заплітаючи його в коси, збираючи в хвости, закручуючи в пучки і підрізаючи. А в другому тисячолітті до нашої ери догляд за волоссям вже був професійною послугою. У Нижній Гробниці району Фів виявлено вцілілу статуетку першого перукаря на ім’я Мерім-маат. Вік знахідки – понад 3300 років.
Стародавній фахівець міг робити стрижки, фарбувати волосся, виготовляти перуки та накладні бороди. Південна спека вимагала від мешканців Стародавнього Єгипту дотримання гігієни. Чоловіки там голилися або надавали волоссю на обличчі та голові зручної форми: вкорочували свої шевелюри, закручували бороди в кіски і підрівнювали їх для кращого вигляду. Саме у давніх єгиптян з’явилася одна з перших зачісок, що збереглася до наших днів. Універсальна стрижка «паж» залишалася в європейській моді і в Середні віки, і в Новий час (у нас вона була на піку популярності у 20-ті, 40-ті та 60-ті роки ХХ століття). У класичні часи перукарі в Елладі були рабами і спеціалізувалися на якійсь одній навичці: стригли бороди або завивали локони тощо.
Зв’язок двох мистецтв – перукарського та військового – простежується з часів легендарного завойовника Олександра Македонського. У війні з Персією його армія програла важливі битви через те, що вороги стягували за довгі бороди вершників з коней і розправлялися з ними на землі. Перед вирішальним боєм полководець наказав своїм воїнам збрити бороди, і з того часу поширена у греків борода поступилася місцем гладко поголеній шкірі. Наслідувачі-римляни зробили те саме: з усіх римських імператорів вірним бороді залишився лише імператор Адріан.
Диктат греків і французів
Давні римляни наслідували еллінські традиції фарбувати лисини і носити перуки або накладки з волосся. У Китаї та Японії було прийнято підтримувати волосся картонними підпорками чи подушечками для спорудження високих зачісок.
У Середні віки європейські жінки розпускали волосся, злегка закручуючи його, а чоловіки підтримували довжину до плечей і завивали бороди у формі штопора. Як цар Пьотр I «голив бороди боярам», так правління Наполеона Бонапарта ознаменувалося «реформою» зачісок, які стали більш утилітарними та комфортними. У першій половині XIX століття жінки розділяли волосся прямим проділом, залишаючи бічні пасма біля обличчя, а до кінця того століття зачіски стали більш лаконічними і мінімалістичними.
На початку XIX століття в європейському перукарському мистецтві знову нагадала про себе антична мода. Чоловіки позбулися негігієнічних пишних перук, почали коротко стригти та зручно укладати волосся. Популярністю користувалася зачіска «а-ля Тит» (як у римського імператора Тита). Доповненням до образу слугували вузькі та короткі бакенбарди. А з поверненням у моду перук у 60-х роках XIX століття підприємливі бізнесмени їздили українськими селами, скуповуючи у місцевих селянок їхні міцні коси для буклів та шиньйонів. Найпопулярнішою чоловічою зачіскою «а-ля Капуль» перші промисловці та банкіри завдячували французькому тенорові Жозефу Капулю: прямий проділ із півколами з обох боків співак носив на початку 1870-х років. А до кінця XIX століття на пік моди знову вийшли борода та вуса.
З 80-х років ХІХ століття перукарську моду диктували французи. І перші перукарні на українських землях, від Києва до тодішнього Катеринослава (Дніпра) відкривали так само вони. Французи навчали цій майстерності місцевих жителів і на початку XX століття віддали справу до їхніх рук. Один із таких збанкрутілих цирульників став героєм української комедії Івана Нечуя-Левицького «На Кожем’яках», яку Михайло Старицький переробив у відому п’єсу «За двома зайцями» (вона стала матеріалом для однойменного фільму). Дорогі салони в тодішніх українських містах зазвичай мали французькі назви («Антуан», «Адель» чи Coiffeur Bordunow), орієнтувалися на Париж і закуповували обладнання, інструменти та матеріали за кордоном.
Особи, наближені до королів
У Середні віки та в епоху Відродження перукарське мистецтво полягало не лише у впорядкуванні волосся. У 1139–1450 роках перукарі Середньовічної Європи виконували всі види відомих на той час медичних послуг: виготовляли мікстури та мазі, за допомогою розрізів і п’явок пускали пацієнтам кров, видаляли зуби і навіть робили хірургічні операції. Перукарі мали таку саму розпізнавальну емблему, як медики: поєднання вигнутих триколірних смуг, де червоний колір символізував кров, синій – вени, білий – бинт або операційну пов’язку. І конкурентів в особі священнослужителів, які займалися лікуванням раніше, з 1139 року у перукарів не стало: два римських папи заборонили церковникам лікувати людей рішеннями декількох Соборів.
Змінюватися посадові приписи перукарів почали після рішення англійського парламенту 1450 року – воно обмежувало перукарське мистецтво доглядом за волоссям, видаленням зубів і кровопусканням. Проте, високого становища у суспільстві перукарі не втратили. Навпаки, у XVI і XVII століттях цирульники стали користуватися ще більшою шаною. У європейських королівських дворах перукарі були особами, наближеними до королів. І такі високі зв’язки захищали вплив перукарів у медицині. Король Англії Генріх VIII навіть видав указ про щорічне надання кожному представникові цієї професії одного людського тіла для розтину з метою вивчення анатомії. Класична медицина пробивала собі дорогу з більшими зусиллями: з XVIII століття студенти-медики набиралися на навчання з бідних кіл, що дуже контрастувало з заможними династіями перукарів.
…Але закінчимо цю подорож в історію досягненнями перукарів у ХХ столітті. У 1920-і роки в моду увійшла жіноча зачіска у формі шолома «бубікопф» – короткий чубчик і гладке волосся, що трохи прикривало вуха. У наступному десятилітті волосся стало торкатися плечей, і його треба було підкручувати всередину. З 1950-х років увагою модниць заволоділо «каре», у 1960–70-х мирно співіснували довге волосся без чубчика (привіт від хіпі) і з чубчиком, виразні чоловічі зачіски на середню довжину з бакенбардами, жіночі зачіски з високим начосом, а також перуки та шиньйони. В цей час жінки обирали стрижки «гарсон» («під хлопчика») та «сассун» (на ім’я відомого модельєра зачісок Відала Сассуна), а 1980-ті роки залишилися в пам’яті покоління як тріумф хімічної завивки. XXI століття принесло в сучасне перукарське мистецтво нові технології складного фарбування, ламінування та нарощування волосся. Сьогодні в ціні – здорове і доглянуте волосся, над яким так само творчо, як і в усі часи, працюють майстри своєї почесної справи. День перукаря – привід привітати свого персонального стиліста і висловити задоволення від зробленої ним зачіски.
