Дослідники дійшли такого висновку, ознайомившись з результатами нових спостережень марсохода NASA Perseverance. Аналіз вибілених гірських порід Марса показав, що на цій планеті колись були вологі, сирі райони з рясними опадами, подібні до тропічних регіонів Землі.
Про що повідомили дослідники?
Науковці серйозно зацікавились цими дивними світлими породами. А коли вивчили їх уважніше, стало зрозуміло, що це – каолініт: глина, багата на алюміній, повідомили дослідники у статті, яку опублікував журнал Communications Earth & Environment.
На Землі каолініт майже завжди утворюється в дуже теплих, насичених парами умовах, наприклад, у тропічних лісах. Зазвичай він зароджується в породах, які були позбавлені решти мінералів протягом мільйонів років регулярних дощів. Однак сучасна Червона планета відома своїм холодним та сухим кліматом, розповіло видання Live Science.
«Тож коли ви бачите каолініт у такому місці, як безплідний, холодний Марс, на поверхні якого немає рідкої води, це свідчить про те, що колись тут було значно більше води, ніж тепер», – заявив Адріан Броз, ґрунтознавець з Університету Пердью (США) та провідний автор дослідження.
Броз та його команда порівняли структуру марсіанського каолініту, дослідженого кількома приладами на борту Perseverance, із земними зразками з Південної Африки та Сан-Дієго. Породи виявилися напрочуд схожими. А отже, вони могли утворитися подібним чином.
Супутникові знімки поверхні Марса можуть демонструвати більші поклади каолініту в інших частинах планети. Однак Perseverance та інші марсоходи ще не досліджували ці райони.
«Поки ми не дістанемось туди за допомогою марсохода, ці невеликі камені будуть нашим єдиним наявним доказом», – сказала планетологиня Бріоні Горган, співавторка роботи.
Присутність каолініту на Марсі надає ваги гіпотезі про те, що Червона планета колись у далекому минулому була вологою оазою. При цьому науковцям не відомо, як висох Марс.
Згідно з однією з основних версій, Червона планета втратила воду три-чотири мільярди років тому, коли її магнітне поле ослабло такою мірою, що сонячний вітер зміг здути її атмосферу. Процес, імовірно, був складним та багатогранним.
Дослідники сподіваються, що вивчення цих древніх глин зрештою допоможе зрозуміти, як і коли Марс втратив воду. За словами Броза, це також може надати підказки стосовно потенційної придатності Марса для життя.
