Попри приклади більш ефективних розвідників XX століття, героїнею численних фільмів, серіалів, мюзиклів та романів стала фатальна спокусниця, яка була використана у власних цілях двома розвідками за часів Першої світової війни й у віці 41 року розстріляна. За трагічною долею улюблениці європейської еліти стояло важке дитинство, проблемний шлюб, драматичне материнство і нерозуміння призначеної ролі, котру їй належало зіграти у подіях, підготовлених історією.
Мата Харі – хто це?
Справжнє ім’я виконавиці «танців для дорослих» на кшталт сучасного стриптизу – Маргарета Гертруда Зелле. Вона народилася у Нідерландах 7 серпня 1876 року. Дочка подружжя Адама Зелле та Антьє ван дер Мейлен була єдиною дівчинкою серед їхніх чотирьох дітей і росла з братами. Батько мав крамницю капелюхів і отримував дохід від успішних інвестицій у нафтовидобуток. Родина не бідувала, тож до певних часів діти ні в чому не мали нестачі, і Маргарета до 13 років навчалася в елітних школах. Все змінилося після банкрутства голови сімейства у 1889 році. Невдовзі батьки розлучилися, а мати за два роки померла від туберкульозу.
1891 року батько відправив 17-річну дочку в інше місто, до її хрещеного батька, який жив у Снеку. Продовживши навчання у Лейдені, юна Маргарета планувала стати вихователькою у дитячому садку. Але хрещеному батькові довелося забрати її з училища через обурливий флірт із ученицею директора установи. Через кілька місяців Маргарета покинула свого опікуна, втікши у Гаагу до свого дядька, а у 18 років вийшла заміж в Амстердамі за 39-річного голландця шотландського походження, капітана Рудольфа Маклеода, з яким познайомилася за оголошенням. Зареєструвавши шлюб, подружжя переїхало жити до голландської Ост-Індії.
Маргарета з чоловіком – капітаном Рудольфом Маклеодом
Що означає Мата Харі?
На острові Ява в Індонезії Маргарета один за одним народила двох дітей: 1897 року – сина Нормана-Джона, 1898-го – доньку Жанну-Луїзу. Але щасливої родини не вийшло. Рудольф, який страждав на алкоголізм, зривався на молодій дружині через образу на життя і невдачі на службі. Вдвічі старший чоловік не лише постійно зраджував молоду дружину, а й не приховував коханок та утриманок. Розчарована сімейним життям Маргарета пішла від чоловіка до іншого голландського офіцера і подбала про власний заробіток. Вона влаштувалася на роботу до танцювального гурту, почала вивчати індонезійську культуру й освоювати місцеві хореографічні традиції.
У 1897 році Маргарета взяла собі артистичний псевдонім – Мата Харі, що дослівно перекладається з малайської як «око дня» і означає «сонце». У східному танці Маргарета знаходила втіху після сімейних сварок (чоловік умовив дружину повернутися до нього, але агресивної поведінки не змінив) та трагічної смерті дворічного сина. Малюка могла отруїти з помсти служниця, адже Рудольф конфліктував із її чоловіком. Але є й інша версія причини втрати дитини – ускладнення сифілісу, що ним заразили дітей батьки. Дочка у віці 21 року теж померла від цього діагнозу (право на її виховання Рудольф відібрав у Маргарет після розлучення в 1903 році).
Столиця еротики
Після повернення до Нідерландів Маргарета Маклеод-Зелле опинилася у злиднях і вирішила вирушити до Парижа, де можна було заробити на життя артистичними навичками та легендами. Спершу пластична голландка виступала в цирку як екзотична вершниця під ім’ям «Леді Греша Маклеод» і стверджувала, що її незвичайний кінь дозволяє себе осідлати лише їй одній. А 1905 року французьку публіку зачарувала танцівниця «східного стилю»: початок XX століття ознаменувався жвавим інтересом європейців до Сходу. Екзотичне ім’я на афішах приваблювало не лише поціновувачів східного танцювального мистецтва, а й чоловіків, які бажали розважитися.
Так розпочалася сценічна біографія Мати Харі. У «столиці романтики» Парижі, а потім і в інших європейських столицях мали успіх імпрези, засновані на балеті й еротиці. Виступи Мати Харі являли собою ще не звичні західному глядачеві видовища, коли танцівниця до кінця танцю майже повністю оголювалася. Претендуючи на те, що виконує знайомі їй з дитинства священні танці Сходу, Мата Харі роздягалася за гроші, бо то «угодно Шиві». Містифікацій у тих виступах вистачало: танцівниця представлялася то вихованкою буддистського монастиря, то східною принцесою (дочкою індійської княгині та короля Едуарда VII).
Між еротикою і політикою
Досвід пережитої чоловічої жорстокості, насильства, злиднів і домагань у танцювальному середовищі привели Маргарету до промислу куртизанки. Миловидну особу ангажували для амурних зустрічей високопосадовці, політики й усілякі впливові особи у Франції, Німеччині й інших країнах, де їй доводилося виступати. Маргарет марнувала легко зароблені гроші в азартних іграх: вона стала завзятою картяркою і не вилазила з боргів. Загалом, у жінки були зв’язки та слабкості, які дозволяли спецслужбам завербувати її для шпигунської діяльності. Не виключено, що німецькою шпигункою Мата Харі стала задовго до початку воєнних подій.
Проте точні обставини вербування танцівниці залишаються нез’ясованими. Оскільки під час Першої світової війни Нідерланди були нейтральною державою, її громадянка Маргарета Зелле мала змогу безперешкодно їздити з Франції до себе на батьківщину і назад. Щоправда, ті вояжі можна було робити не через окуповану німцями Бельгію, де точилися бої, а через Іспанію (країну з активною в ті роки німецькою резидентурою) та Велику Британію. І ці переміщення не залишилися поза увагою союзної контррозвідки. 1916 року у французьких спецслужб виникли перші підозри щодо причетності Мати Харі до шпигунської роботи на Німеччину.
Мата Харі з російським коханцем Масловим
Подвійний агент
Дізнавшись, що французька контррозвідка має на неї компромат, танцівниця-куртизанка сама звернулася до спецслужби з пропозицією своїх послуг: вона готова була стати французькою шпигункою. Під час спілкування Мата Харі необачно назвала ім’я свого коханця, відомого французам як німецький вербувальник. Французька спецслужба відправила нідерландку з перевірочною місією до Мадриду і підтвердила свої підозри у шпигунстві подвійного агента на користь Німеччини. Згідно з радіоперехопленням повідомлення від німецького агента в Іспанії, іншій стороні дали знати, що завербований французами агент H-21 прибув до Мадрида і повертається у Париж.
Аналіз подій вказує на можливість навмисного розсекречення радіоперехоплення німецькою резидентурою з метою позбавитися подвійного агента і видати шпигунку супротивникам. Фото Мати Харі від 13 лютого 1917 року стало свідченням її арешту одразу після приїзду до Парижа. Нідерландська піддана Маргарета Зелле була звинувачена у шпигунстві. Жінці інкримінували передачу ворогові у воєнний час відомостей, які спричинили загибель кількох дивізій. Матеріали закритого судового засідання, що відбулося 24 липня 1917 року, не розголошувалися впродовж ста років: до 2017 року. Вердиктом того суду був вирок до страти.
Тюремні фотографії Мати Харі перед стратою
Як померла Мата Харі?
Під час перебування підзахисної під вартою адвокат робив спроби зняти з неї звинувачення. Безуспішно подавав апеляцію та надсилав прохання про помилування президентові. Коли всі можливості було вичерпано, захисник порадив ув’язненій послатися на вагітність (теоретично це було, мабуть, можливо). Але Маргарета таку пропозицію відкинула. Збереглися тюремні фото Мати Харі перед стратою. Приречена жінка трималася стійко, як людина, що вже не мала сенсу жити. Коли за нею прийшли вранці і наказали одягтися, ув’язнена обурилася, що її перед смертю навіть не нагодують. Сніданок було доставлено до камери одночасно з труною.
Розстріл відбувся 15 жовтня 1917 року. Страта на військовому полігоні у Венсені завершилася контрольним пострілом у голову. Тіло Мати Харі було передане до анатомічного театру. Забальзамована голова зберігалася в паризькому Музеї анатомії, але у 2000 році було виявлено її зникнення. Втрату експонату слідство віднесло до метушні з переїздом музею в 1954 році. За документами 1918 року, у музейній власності були й інші частини тіла Мати Харі, але доля останків та їхнє місцезнаходження невідомі.
Післямова до життя
Тим часом особистість Маргарети Гертруди Зелле продовжує цікавити істориків. Мотивом винесення їй смертного вироку деякі дослідники вважають загрозу розголосу зв’язків шпигунки з представниками французької військової та політичної еліти. Водночас шкоду від підривної діяльності Мати Харі експерти вважають перебільшеною: навряд чи здобуті куртизанкою відомості становили серйозну цінність для будь-якої зі сторін. На думку підполковника британської та нідерландської контррозвідок Ореста Пінто, «якби експансивна куртизанка не здобула внаслідок страти ореолу мучениці, про неї ніхто б і не дізнався».
Але зрештою ім’я Мати Харі стало мало не загальним. Уособлення фатальної жінки-шпигунки протягом століття надихає на створення художніх перлин письменників (зокрема, твір про Мату Харі з’явився в доробку Пауло Коельо) та режисерів (серед авторів фільмів про Мату Харі – Кертіс Харрінгтон, Ніколас Мур, Антоніо Адамо, Квентін Тарантіно та ін.). Перший фільм «Мата Харі» було знято через три роки після її загибелі – 1920 року. Після Асти Нільсен у ролі легендарної шпигунки знялася в мелодрамі 1931 року Грета Гарбо: наступний фільм «Мата Харі» був романтизованою біографією Мати Харі з художньою інтерпретацією фактів її життя.
Грета Гарбо в образі Мати Харі
Війни закінчуються миром
І якщо вивчати матеріал за книжками чи фільмами про Мату Харі, з’ясується чимало спокусливих рис жіночого образу, що ілюструє доцільність практики спецслужб залучати до розвідувальної діяльності «постільних працівників» (і не лише жіночої статі). Фільм-пародія 1967 року «Казино Рояль» представляє Мату Харі єдиним справжнім коханням Джеймса Бонда та матір’ю його дочки Мати Бонд.
Історія про прекрасну шпигунку лягла в основу навіть еротичних та порнографічних стрічок. В одному з таких фільмів – еротичній драмі з уславленою виконавицею однойменної ролі в еротичному бестселері «Еммануель» Сільвією Крістель – в основу заплутаного сюжету покладено любовний трикутник між героїнею і двома друзями-офіцерами, французом та німцем, які виявилися супротивниками під час Першої світової війни. Автори фільму «Мата Харі» зобразили шпигунку пішаком, цинічно принесеним у жертву спецслужбами, що знали про її невинність. Фіналом фільму стає сцена примирення колишніх ворогів після війни, як і відбувається зазвичай у житті, коли війни, поховавши безневинних жертв, закінчуються миром.
Фото з відкритих джерел
