Учені одностайні в тому, що на Марсі колись текла вода, і що в нього була щільніша атмосфера, а це означає, що колись він міг бути придатним для життя.
На жаль, близько 4,2–3,7 мільярда років тому річки, озера та гігантський океан Марса почали зникати, оскільки сонячний вітер повільно руйнував його атмосферу. Питання про те, як довго Червона планета зберігала придатні для життя умови, залишається предметом постійних суперечок науковців.
Згідно з новим дослідженням учених Нью-Йоркського університету Абу-Дабі (NYUAD), існують докази того, що мільярди років тому давні піщані дюни всередині марсіанського кратера Гейла поступово перетворювалися на скельну породу внаслідок взаємодії з підземними водами. Дійти нових висновків команді допомогли недавні відкриття марсохода Curiosity, що вивчав кратер Гейла та пролив нове світло на минуле планети.
Результати дослідження, опубліковані в журналі Geophysical Research: Planets, вказують на те, що Марс міг бути придатний для життя значно довше, ніж передбачалося.
Про що дізналися науковці?
Дослідження проводилося під керівництвом Дімітри Атрі, головного дослідника університетського Центру астрофізики та космічної науки (CASS). У ході роботи команда вивчала дюни у формації Стімсон, що розташована у кратері Гейла. Марсохід Curiosity кілька разів спостерігав тут свідчення наявності «літифікованих» утворень – перетворених на камінь піщаних відкладень.
Мозаїка у формації Стімсон, що утворилася внаслідок взаємодії з підземними водами,
отримана за допомогою мастової камери (MSLNASAJPL-Caltech).
Враховуючи повсюдно посушливі умови у кратері Гейла, вчені припустили, що ці утворення, ймовірно, ведуть свій початок з Нойського періоду (близько 4,1-3,7 млрд років тому). Саме тоді, як вважають вчені, відбувалися великі повені, спричинені, зокрема, річками, що впадали у кратер, пише Science Alert.
Команда порівняла дані, зібрані приладами Curiosity, з даними польових досліджень скельних утворень в пустелі Об’єднаних Арабських Еміратів, які, як відомо, теж утворились під впливом води.
Науковці визначили, що дюни у формації Стімсон є продуктом пізньої стадії водної активності, тобто вони утворилися внаслідок взаємодії з ґрунтовими водами прилеглої гори. Команда також виявила, що в результаті цієї взаємодії залишилися такі мінерали, як гіпс – м’який сульфатний мінерал, який є однією з форм сульфату дигідрату кальцію (CaSO4), що зустрічається в пустелях Землі.
Це останнє дослідження перегукується з аналогічними висновками, представленими Атрі та його колегою Вігнешем Крішнамурті на Десятій міжнародній конференції, присвяченій Марсу, яка проходила в Каліфорнійському технологічному інституті.
На Землі відкладення пісковику містять одні з найдавніших свідчень життя, зокрема угруповання мікроорганізмів, що спричиняють осадження мінералів. Проаналізувавши ці земні аналоги, команда Атрі припустила, що літифіковані відкладення в кратері Гейла можуть приховувати залишки стародавніх бактерій.
Нове дослідження може надихнути майбутні місії, які продовжать пошуки життя на Червоній планеті.
Фото: Unsplash
