Ніла Іваненко 
Вичерпну відповідь на це запитання запропонували біологи з Університету Піттсбурга (США).
Вони нагадали, що люди – не єдині ссавці з рідким волоссям. У слонів, носорогів та голих землекопів його теж дуже мало. Вже не кажучи про морських ссавців, таких як кити та дельфіни.
За словами вчених, доісторичні ссавці, які жили за часів динозаврів, були досить волохатими. Але за сотні мільйонів років невелика группа цих ссавців, включаючи людей, еволюціонувала, щоб мати менше волосся.
Біологи, котрі вивчають гени, що контролюють волохатість у ссавців, знають, від чого залежить рівень волохатості представників цього класу тварин. Виявляється, все зводиться до того, увімкнені чи вимкнені певні гени.
Переваги рясної волохатості
Волосяний покрив виконує безліч важливих функцій. Він зігріває тварин, захищає їхню шкіру від сонця та травм, а також дає їм можливість злитися з довкіллям. Ба більше, густе волосся допомагає тваринам відчувати середовище, зокрема, виявляти довколишні предмети.
Насправді в людей волосся теж росте по всьому тілу, але воно, як правило, тонке та ріденьке, порівняно з волохатими представниками фауни. Помітним винятком є хіба що волосся на голові, яке захищає її від сонця.
У дорослих людей густе волосся, що росте під пахвами та в інтимній зоні, ймовірно, зменшує тертя шкіри та сприяє охолодженню за допомогою розсіювання поту.
А отже, волосся може бути дуже корисним. І має бути вагома еволюційна причина, через яку люди так багато його втратили.
Чому люди втратили волосся?
Історія розпочалася близько 7 мільйонів років тому, коли люди та шимпанзе пішли різними еволюційними шляхами. У вчених є кілька теорій, що пояснюють втрату волосся людьми.
У нас значно більше потових залоз, ніж у шимпанзе та інших ссавців. Потовиділення допомагає нам зберігати тіло прохолодним.
Коли піт випаровується з нашої шкіри, теплова енергія з тіла виводиться. Ця система охолодження, ймовірно, була критично важливою для ранніх предків людини, які жили у спекотній африканській савані.
Звичайно, зараз у спекотному кліматі живе багато ссавців, покритих хутром. Стародавні люди могли полювати на таких тварин, стомлюючи їх довгими перегонами у спеку, розповіло видання Science Alert.
Людям не потрібно було бігти швидше за тварин, на яких вони полювали. Їм просто треба було відстежувати об’єкт і продовжувати йти, доки здобич не розігріється та не втомиться, щоб бігти далі. Можливість сильно потіти, не маючи густого шару волосся, робила людей витривалішими.
Гени, що контролюють волохатість
Щоб краще зрозуміти волохатість у ссавців, університетська команда порівняла генетичну інформацію про 62 види, від людей до броненосців, собак та білок. Вибудовуючи ДНК різних видів, учені зосередилися на генах, пов’язаних зі збереженням чи втратою волосся на тілі.
Дослідники дізналися, що в людей, як і раніше, присутні всі гени, необхідні для повноцінного волосяного покриву, просто вони приглушені або вимкнені.
А загалом гени можуть спричиняти дивовижні зміни в рості волосся. Чудовисько у відомій казці Габріель-Сюзанни Барбо де Вільнев «Красуня та Чудовисько» (1740) вкрите густим хутром. І це схоже на фантастику. Але в реальному житті у представників виду Homo sapiens подекуди виростає багато волосся по всьому тілу. Звісно, не з доброї волі. Цей стан називається гіпертрихозом, або «синдром перевертня». Він зустрічається дуже рідко.
У 1500-х роках іспанець на ім’я Петрус Гонсалвус народився із гіпертрихозом. У дитинстві його надіслали в залізній клітці, як тварину, у подарунок Генріху II Французькому. Незабаром король зрозумів, що Петрус такий самий, як і будь-яка інша людина, і що його можна навчати. Згодом Петрус одружився з жінкою. Від цієї історії й бере початок казка «Красуня та чудовисько».
Фото: pixabay.com
