Доктор Джексон завжди захоплювався тим, як працює наш мозок, як легко він помиляється та як швидко знаходить правильні рішення. Нещодавно біолог і ведучий BBC опублікував в інтернеті чергову оптичну загадку.
Спочатку доктор Джексон показав фотографію австралійського птаха кукабари: його ще називають птахом, що сміється. На світлині він має досить самотній вигляд. Але це лише на перший погляд.
«На цій фотографії окрім кукабари прихована друга істота. Чи зможете ви її знайти?», – запитав доктор Джексон. Можливо, хтось із читачів 50Plus виявить її дуже швидко. Отож, дивимось уважно.
Для того, кому не вдалося розгадати загадку, біолог опублікував друге зображення: таке саме, але з невеличкою підказкою: пучечком трави на холці пташки.
За його словами, та друга істота значно більша за кукабару. І вона не вміє літати. Тепер можна ще раз вдивитися в картинку.
Зрештою, сподівається доктор Джексон, усі побачили замість кукабари голову цапа, що жує цю саму травку. Пташиний дзьоб раптом став козлиним вухом, але око залишилося на місці.
Підписники наперебій ділилися своїми враженнями від оптичної ілюзії. Комусь з них пощастило знайти відповідь вже за 10 секунд. Хтось побачив другу тварину лише на фото з травою. А хтось так і не знайшов на світлині нікого, крім кукабари.
За словами автора загадки, ця ілюзія працює, тому що наш мозок налаштований розпізнавати закономірності у навколишньому світі.
Сюзан Вордл, психологиня з Лабораторії мозку та пізнання Національного інституту охорони здоров’я (США), розповіла виданню Daily Mail: «Людське око сприймає галасливі, динамічні світлові патерни, а людський мозок інтерпретує їх в осмислене візуальне сприйняття об’єктів та сцен. Зазвичай, наш мозок робить це правильно, але іноді виникають помилки. Це явище вчені називають парейдолією».
Парейдолія – це оптична ілюзія, виявлення «зображення там, де його насправді немає», каже пані Вордл. Найпоширеніший приклад парейдолії – розглядання очей, носа та рота на нічному Місяці. А хіба ми не тішимось, коли у хмаринці нам ввижається дракон, що дихає полум’ям, а в підсохлій кавовій гущині – миле знайоме обличчя?
На думку вчених, в еволюційному минулому ця особливість могла давати людині перевагу для виживання, допомагаючи помічати друзів або потенційні загрози.
