Психологічна проблема, властива «поколінню 50+», вочевидь, існувала завжди, але у професійній літературі вона була визнана та проаналізована лише у 1970-х роках. В основі т. зв. синдрому порожнього гнізда лежить комплекс реакцій на відділення близької людини, втрату колишніх стосунків і пов’язаних із ними турбот. За відсутності замінників (справ, захоплень, партнерських відносин) сепарація може бути дуже болючим процесом, що потребує психологічної корекції. Як продовжувати жити, коли дорослі діти залишили батьків? Хто є найбільш схильним до травм, викликаних самостійністю дитини? Що дозволяє впоратися зі втратою сенсу життя, страхом самотності, безпорадності та смерті?
Криза батьківства
Психологи співвідносять синдром порожнього гнізда з моментом, коли батьківський дім залишає молодша або єдина дитина. Симптоми цього синдрому проявляються у відчутті відчуження, порожнечі та власної непотрібності, втрати життєвого сенсу і колишніх цілей. Виходячи з практики надання допомоги при ціннісній дезорієнтації, поширеність синдрому порожнього гнізда оцінюється в 50–75%. Тобто частота такого стану може відзначатися щонайменше в кожному другому випадку. І найвищі показники кризи батьківства стосуються матерів похилого (пенсійного) віку. Саме їхня емоційна сфера є найбільш уразливою до ускладнень природного процесу сепарації дітей, які подорослішали.
Вважаючи синдром порожнього гнізда нормативною кризою у циклі розвитку сім’ї, фахівці вбачають в особливостях її переживання залежність від певних психологічних і соціальних факторів. І ось які умови справляють найбільш значний вплив на переживання матерів.
Неповна сім’я
Найпоширеніший тип родини у сучасному суспільстві – т. зв. нуклеарний, коли разом мешкають представники лише двох поколінь: батьки та діти. Побудові якісних відносин з іншими родичами при цьому не приділяється уваги, тож розділити переживання нема з ким. Ще важче проходить сепарація з дітьми, якщо жінка переживає її поза шлюбом – тоді взагалі нема на кого спертися, переключити увагу і переадресувати турботу. Як показують дослідження, найважчі переживання дає відчуття втрати «єдиної опори»: овдовіла жінка або мати, яка викохала дитину одна, при розлученні з сином чи донькою невимовно страждає (здебільшого це стосується сепарації синів).
Проблеми шлюбу
У сім’ї з «холодними» взаєминами від’їзд із дому дітей загострює проблеми, посилює конфліктність і віддаляє подружжя одне від одного. Це погіршує психологічне самопочуття і жінок, і чоловіків.
Залежність дитини
До затягування кризи призводить психологічна та фінансова несамостійність дитини. При спробах сепарації таких дітей мати не може їх ментально відпустити, продовжуючи опікуватися, захищати та підтримувати.
Збіг криз
Важко переживається «виліт пташенят із гнізда», якщо в цей час нашаровується кілька криз. Часто дорослішання дітей збігається із завершенням трудової діяльності їхньої матері, для якої зміна соціальної ситуації відбувається водночас у двох важливих сферах – робочій і родинній. Це означає втрату одразу двох раніше затребуваних ролей: суспільної (професійної) й особистої (материнської).
Соціальна пасивність
Якщо зосередженість на дітях заважає матері проявлятися у суспільстві, вона переживатиме сепарацію важче, ніж соціально активна жінка з гнучкою психікою. Ригідність поведінки (нездатність адаптуватися до нових умов) виявляється у невмінні знайти собі застосування та погіршує психологічний стан. Наявність справи, друзів і захоплень є ресурсом для подолання кризи.
Суть змін
Патогенез синдрому порожнього гнізда – типовий для будь-якої психологічної кризи і проявляється в особистісній дезорієнтації через руйнування колишньої соціальної моделі та брак нового поведінкового досвіду. Коли відокремлення дорослих дітей припиняє материнську функцію турботи про потомство в колишньому розумінні соціальної ролі жінки в сім’ї, запускається екзистенційний конфлікт, який потребує зміни способу життя, перегляду відносин та пошуку нових сенсів. Неможливість виконувати материнську роль, як раніше, призводить жінку до думок про її непотрібність, викликає відчуття порожнечі та втрати сенсу життя. Зупинити розвиток кризи допомагає освоєння інших сфер діяльності.
Але знайти собі застосування в хобі, спорті, роботі чи подружжі може стати непосильним завданням, адже будь-яку альтернативу складно реалізувати без мотивації. А негативні переживання і ціннісний конфлікт при синдромі порожнього гнізда пригнічують готовність щось робити через відчуття безглуздості дії. У стані спустошення та зниженого настрою прогресують ознаки депресії, жінка почувається покинутою, часто плаче і дратується. Захисним механізмом може стати усвідомлене або несвідоме заперечення самостійності дитини, бажання повернути сина чи доньку назад, у «рідне гніздо», де б дорослі діти знову потребували батьківської опіки та материнської турботи.
Прагнення взяти ситуацію під контроль може виявлятися у прихованих і неочевидних намірах знову жити разом із дітьми у батьківському домі. Мати може знецінювати навчання і роботу сина чи доньки в іншому місті (країні), підкреслювати недоліки самостійності дитини, утримувати дітей у залежному становищі наданням грошей і контролем витрат. Надмірне переймання життям відокремлених дітей, постійне обговорення їхніх турбот, активне наставництво і нав’язування своєї допомоги чи порад – сигнали про те, що батьки бояться залишитися наодинці один із одним, розірвати зв’язок із дітьми, втратити свій вплив і колишню соціальну роль.
Зустріч із собою
Сепарація дітей оголює особисті проблеми, що витіснялися раніше батьківською турботою. І якщо гармонійні відносини між подружжям здатні стати ресурсом для подолання негативних переживань, пов’язаних з автономністю дітей, то в проблемних родинах підвищується ймовірність розлучень, а в неповній сім’ї є вірогідною (якщо не неминучою) травма самотності для матері, що залишилася поза звичним способом життя. Ускладненнями тривалого синдрому порожнього гнізда стають тривожність, депресія і т. зв. дисоціативні (істеричні) розлади з фізичними симптомами психічної природи: паралічем, втратою чутливості, судомами й іншими неврологічними порушеннями без органічних причин.
Матері з істеричними реакціями можуть опинитися у повній ізоляції та викликати стурбованість дітей своїми суїцидними настроями. І хоча це не симуляція з бажання привернути увагу і прив’язати до себе дитину необхідністю догляду, прихована мета повернути життя в колишнє русло так чи інакше у такий спосіб досягається. Для виявлення прихованих чи неусвідомлених бажань та емоцій психологи і психотерапевти використовують такі собі проєктивні тести, що дозволяють інтерпретувати ситуацію, зокрема, за малюнковими методиками. Фахівець встановлює причину кризи, оцінює успішність сепарації, розбирається у прихильності та співзалежності всередині сім’ї, з’ясовуючи чинники дисгармонії.
Отримана на клінічних бесідах інформація є базою для визначення принципів психотерапії, яка проводитиметься для когнітивної та поведінкової корекції. Схема і специфіка лікування синдрому порожнього гнізда підбираються індивідуально. У терапії застосовуються сеанси підвищення усвідомленості, присутності «тут і зараз», без відволікання на минулі чи майбутні події. Акцент ставиться на особистих ресурсах, наявних на даному етапі, а також на бажаннях і потребах. Така практика розвиває у пацієнтів сміливість приймати рішення і збільшує гнучкість поведінки. Психологічна криза розглядається фахівцями як відправна точка продуктивного процесу позитивної трансформації.
Терапія та профілактика
Успіху перебудови стосунків сприяє сімейне консультування. Завданням розмов у присутності дітей і бесіди з подружжям є встановлення взаєморозуміння. Так позначаються механізми психологічної кризи та встановлюються способи виходу з напруги. Для позбавлення від жіночих переживань бувають важливими підтримка чоловіка, усвідомлення необхідності особистої реалізації у вибраній сфері тощо. Часто виходом стає визначення стратегії уповільнення сепарації з підтримкою регулярного дистанційного спілкування на відстані.
Фундаментальною метою психологічної підтримки є сприяння перспективним змінам в особистості жінки та розпізнаванню нових граней можливого розвитку. Зокрема, самотність жінка починає сприймати не як втрату зв’язків і сенсу існування, а як набуття свободи і залучення нових ресурсів для самореалізації та підвищення власної цінності. Сеанси т. зв. гуманістичної психотерапії розглядають кризу як умову переоцінки подій та формування позитивного ставлення до нової родинної ситуації.
Після обговорення із фахівцем особистих переживань жінка «прозріває» щодо своїх можливостей, які не визнавалися нею раніше. Замінити роль матері іншими інтересами не є складно – потрібна лише мотивація освоєння нових життєвих сфер. Адаптацію до нових умов покращують інтелектуальний та культурний розвиток, прийняття нових обов’язків, наявність захоплень і активностей. А профілактикою синдрому порожнього гнізда є родинна згуртованість, цінність гармонійних відносин із родичами та високі морально-етичні установки.
Фото: pexels.com
