Якщо б тирамісу було людиною, воно мало б фальшиві паспорти, кілька версій біографії та армію свідків, які ніяк не можуть домовитися, де вони його вперше зустріли. Історія тирамісу більше нагадує шпигунський трилер, ніж кулінарний літопис. Ані точного винахідника цього божественного десерту, ані року народження – лише легенди про тирамісу, домисли та підроблені «документи прикриття». Загадка за сімома печатками, присипана какао.
Версія №1: «Суп герцога» або як тирамісу почало кар’єру в XVII столітті
Перший слід тягнеться аж у XVII століття, до герцога Тоскани Козімо ІІІ Медічі – того самого відомого ласуна, який міг би мати окремий кулінарний блог із рубриками на кшталт «Топ-5 десертів для розбитого серця» або «Як заїдати кризу династії».
Козімо не міг похизуватися щасливим сімейним життям – його шлюб більше нагадував політичну угоду, ніж романтичну казку. Тож, занурившись у міні-герцогську депресію, він знайшов собі розраду у найнадійнішому другові – солоденькому. Їв герцог натхненно, щедро і з завзяттям, гідним окремої глави в історії гастрономії. Його фігура, і без того монументальна, поступово почала нагадувати архітектуру бароко – з пишними формами та округлими лініями.
Втім, повністю розчинитись у світі тістечок йому не дозволяла релігійна дисципліна: церковні пости герцог дотримувався старанно. Кажуть, що навіть із важким животом він чесно стояв на процесіях, як то кажуть, «з Богом у серці й крем-лікером у шлунку».
Герцог Тоскани Козімо ІІІ Медічі
Коли Козімо завітав до Сієни, місцеві кондитери вирішили: час діяти. Так народився десерт, гідний герцогського апетиту – «zuppa del duca», тобто «суп герцога».
Сьогодні це звучить так само дивно, як назвати борщ «рідким салатом». Але тодішня італійська «zuppa» означала будь-яку страву, де випічка просочувалася чимось рідким – вином, сиропом чи кавою. Тож технічно все сходилося.
Традиційні інгредієнти тирамісу були простими, але геніальними: ніжний маскарпоне, бісквітне печиво савоярді (відоме як «дамські пальчики» – так, назви тоді теж любили креативити), кава, лікер і какао зверху. Герцогу смакувало так, що він забрав рецепт до Флоренції, де десерт швидко став хітом серед митців, світських левів та… куртизанок.
Несподіваний поворот: як тирамісу стало «афродизіаком» і отримало своє ім’я
Ось тут починається пікантна частина історії тирамісу. Куртизанки Тревізо та Венеції настільки захопилися цим десертом, що дали йому нове ім’я – «tira mi su», що буквально означає «підніми мене вгору». І це не просто мило звучало – назва грала на двох струнах: небесне задоволення від смаку і реальний кофеїновий заряд, який давав сили для… ну, ви розумієте.
За легендою, калорійний та безумно смачний десерт подавали клієнтам перед романтичними побаченнями. Вважалося, що він має властивості енергетика Red Bull, тільки смачніший і без крил на упаковці.
Версія №2: тирамісу молодше, ніж ваші батьки
А тепер увага – зовсім інша версія! Деякі експерти стверджують, що до XX століття ніде не згадується нічого схожого. Тобто походження тирамісу може бути зовсім не таким давнім, як здається.
Одна теорія називає автором шеф-кухаря Маріо Козоло, який нібито винайшов десерт у Фріулі-Венеція-Джулія на честь короля Вітторіо Емануеле в 1938 році.
Інша версія вказує на 1950-1960-ті роки та регіон Венето, де десерт поступово формувався на основі місцевих кулінарних традицій.
А в 2006 році італійський кухар Карминантонио Яннаконе, який жив в американському Балтиморі, заявив у місцевій газеті, що це його винахід. Правда, доказів не надав – класичний прийом.
Версія №3: тирамісу – просто еволюція звичок
Найсучасніша теорія звучить найпрозаїчніше: тирамісу – це результат природної еволюції місцевих рецептів та звичайної італійської звички макати печиво в каву з лікером. Одним із його «попередників» вважається десерт «дикобраз», який був усіяний кедровими горішками, що імітували колючки тварини (неймінг завжди був сильною стороною італійців).
Ще одна мила історія розповідає про молоду власницю ресторану, яка після пологів потребувала відновлення сил. Свекруха готувала їй насичений яєчний коктейль, а коли молода мама повернулася на роботу, вона разом з досвідченими кондитерами вдосконалила рецепт, додавши каву, маскарпоне, какао і печиво. Так і народилася сучасна версія, яку легко відтворити як тирамісу вдома.
Битва за авторство: італійські кухарські війни
Але найпопулярніша версія вказує на Роберто Лінгуанотто з Тревізо, який у 1960-х створив «простий» десерт у ресторані «Le Beccherie» (або «Alle Beccherie» – навіть назва ресторану має два варіанти, бо чому б ні). Він дозволив смакам говорити самі за себе: яєчні жовтки, цукор, маскарпоне, какао, кава, печиво «пальчики» і кавовий лікер. Це майже класичний рецепт тирамісу, який ми знаємо сьогодні.
Роберто Лінгуанотто
У 1960-70-х роках у гастрономічному журналі Тревізо з’явилася стаття, яка авторитетно підтвердила цю версію. Там же спростовували «пікантні чутки» про афродизіачні властивості, мовляв, уся енергія – просто дія кави й какао.
Але тут почалося найцікавіше: на авторство стали претендувати кухарі з різних регіонів Італії. Розпочалася кулінарна битва – кожен регіон тягнув тирамісу до себе, а кожен претендент махав «доказами».
Від анонімності до світової слави
Дивно, але тирамісу стало популярним серед європейців та американців лише в 1980-х роках. За кілька десятиліть воно поширилося світом настільки швидко, що перетворилося із регіональної страви на загальноіталійський символ. Зараз це справжня суперзірка десертного світу.
В Італії навіть є День тирамісу: жителі Тревізо відзначають його 3 жовтня (бо вони впевнені, що десерт – їхній), а решта країни – 21 березня. В обидва дні відбуваються конкурси, демонстрації, дегустації та багато радості.
Що таке тирамісу сьогодні? Це не винахід одного генія, а колективна праця, еволюція ідей і смаків. Це десерт-шпигун, який успішно змінював імена, мандрував від герцогських палаців до борделів, від Тоскани до Венето, і нарешті підкорив увесь світ.
Хоча справжня історія досі залишається невідомою (і, чесно кажучи, це тільки додає шарму), одне можна сказати напевно: це страва, яка пробуджує почуття, радує серце, піднімає настрій і змушує шлунок просити добавки.
І так, попри всі легенди про афродизіачні властивості – вся магія в кофеїні, цукрі та ніжному маскарпоне. Але хіба це робить десерт менш чарівним? Tira mi su – «підніми мене вгору». Місія виконана.
Фото: pixabay.com
