Інна Тихонова 
У чому різниця між столовою і лікувальною мінеральною водою, що таке содова та як співвідносяться користь і шкода газованої води?
Дипломна робота
Майже 70 років тому в Україні освоїли випуск обладнання, яке допомагало втамувати спрагу мешканцям «одної шостої частини суші». Одним із розробників автоматів газованої води став студент випускного курсу Одеського технологічного інституту харчової і холодильної промисловості Гарі Гамуля. Його дипломною роботою на холодильному факультеті була розробка ефективної системи охолодження та насичення води вуглекислим газом, і здійснювався той новаторський проєкт на базі серійних фреонових холодильних агрегатів, що випускалися у Харкові.
Місцем переддипломної практики майбутнього інженера і групи його однокурсників стало у вересні 1957 року спеціальне конструкторсько-технологічне бюро заводу холодильного обладнання «Механоліт» (майбутній «Холодмаш»), де у стислі строки мали випустити лінійку торгових автоматів для продажу фасованих товарів і, насамперед, напоїв. З тим державним завданням розробники перших вітчизняних торгових автоматів, віконних кондиціонерів, морозильних шаф і низькотемпературних прилавків впоралися менш ніж за рік.
Вже в травні 1958 року в харківському магазині «Соки-води» на центральній вулиці Сумській з’явилися перші в СРСР автомати, з яких можна було за копійку отримати склянку охолодженої газованої води без сиропу і за три копійки втамувати спрагу газованою водою з солодким сиропом (потім їх доповнили агрегати з морозивом, солодощами, бутербродами та випічкою). А у червні 1958 року на захисті дипломної роботи Гарі Гамулі «Автомат газованої води» було зачитано урядову телеграму, що розробку АТ-26 «Харків» рекомендовано Державною комісією до серійного виробництва.
Український пріоритет
Після такого успіху питання про розподіл для одеського випускника не стояло: автора відзначеного проєкту було направлено на роботу до Харкова, де він брав активну участь у налагодженні серійного випуску АТ-26 «Харків» та інших модифікацій автоматів газованої води. Автономне обладнання, яке працювало самостійно і цілодобово, замінило сатуратори, що обслуговувалися продавцями. У приміщенні автомат АТ-26 працював у безперебійному режимі цілорічно, а з квітня по жовтень допомагав городянам втамувати спрагу на вулиці.
Перші серійні автомати «Харків» зі склянками та пристроєм для їх миття були встановлені у Харкові, Одесі та Києві, а потім вже з’явилися на ВДНГ у Москві, де через два роки їх замінили автоматами з паперовою тарою: з папером, що не промокає, допомогла Фінляндія. Українські інженери тим часом розробили модель безкоштовного автомата для видачі питної води на виробництвах: там було три опції на вибір – без газу, з газом чи сіллю. Харківські автомати однаково успішно працювали в усіх кліматичних зонах, бо експлуатувалися у температурному діапазоні від –15°С до +35 °С.
По всьому Союзу українське устаткування демонструвало бездоганну надійність і конкурентні характеристики, одною з яких була велика завантажувальна ємність. У серійному виробництві подальші модифікації автоматів газованої води випускалися іншими підприємствами на базі моделі «Харків» і комплектувалися нашими герметичними холодильними установками нових поколінь. У 1960 році українськими компактними автоматами та водорозбірними колонками оснащалися навіть військові кораблі та підводні човни Чорноморського флоту.
Що таке «содова»
Сплеск автоматизації у торгівлі та харчовій промисловості в СРСР припав на хрущовську «відлигу» і пов’язувався з історичним першим візитом радянського лідера до США (у вересні 1959 року). Американські технології у виробництві газованих напоїв на той час вже мали тривалий бекграунд. І то була не лише історія продукції Coca-Cola (для залучення покупців упродовж 1886–1959 років виробники солодкого напою на основі газування зберігали вартість товару п’ять центів). До Другої світової війни в США набула популярності так звана «содова» під маркетинговою назвою «ігриста вода».
Загадковий термін призначався для мінеральної води, збагаченою розчиненими твердими речовинами – натрієм, калієм і магнієм. У промисловому виробництві ці мінерали штучно додаються в оброблену питну воду для імітації смаку природної мінеральної води. Отже, содова вода була так названа через вміст у ній солей натрію, що додавалися як регулятори кислотності та ароматизатори. До складу насиченої вуглекислим газом содової для коктейлів входять цитрат натрію, фосфат натрію чи хлорид натрію (сіль) і обов’язковим її компонентом є бікарбонат натрію (сода).
Тож «королева американських вечірок» – це не лише газована вода з бульбашками, тобто насичена вуглекислим газом: крім двоокису вуглецю, содова справді містить у своєму складі соду. Шипучий напій, що його зазвичай п’ють герої голлівудських фільмів, є таким самим символом американського життя, як і славнозвісна Coca-Cola. Американці та британці можуть називати шипучу безалкогольну рідину термінами sparkling water, club soda, seltzer або seltzer water. Але кожен із цих газованих напоїв має власні відмінності у смаку та складі.
Хто придумав бульбашки
Природно газовані напої були відомі людству впродовж багатьох століть: пиво, шампанське, сидр набували бульбашок у процесі ферментації. Але то були алкогольні напої, а газовану воду з використанням вуглекислого газу вперше створив британський лікар Вільям Браунрігг. Щоправда, його винаходу передували відкриття попередників. У 1766 році інший англійський науковець Генрі Кавендіш розробив аераційний апарат для насичення води киснем. Це посприяло наступним експериментам ще одного хіміка з Великої Британії: ним виявився Джозеф Прістлі.
1767 року британець винайшов насос, який насичував воду газом, утвореним при бродінні пива. Це сталося після того, як на місцевій броварні експериментатор підвісив миску з водою над пивним чаном. Виявивши, що вода, оброблена у такий спосіб, набувала приємного смаку, Джозеф Прістлі повідомив про створення газованого освіжаючого напою у статті 1772 року. На той час вже, з винайденням 1770 року шведським хіміком Торберном Улафом Бергманом сатуратора, газовану воду стало можливо виробляти у великій кількості.
Промислове виробництво насосів для газування води у 1773 році розпочав німецький підприємець Йоганн Якобб Швеппе. З заснування ним у Женеві 1783 року швейцарської компанії Schweppes & Co почалося масове виробництво содової. Надалі виробник газованих напоїв Schweppes став випускати воду з фруктовими та ягідними сиропами, кислотами й есенціями. Лимонад став 1833 року світовим лідером серед фруктових газованих вод, а Lemon’s Superior Sparkling Ginger Ale – першим зареєстрованим товарним знаком безалкогольного напою.
Чим втамувати спрагу
Назву Soda water («содова вода») запатентувала та почала продавати компанія Thwaites’ Soda Water, заснована у 1799 році Августином Твейтсом у Дубліні. Популярність шиплячої води зросла після появи у 1829 році сифону – приладу, що дозволив газувати воду в побутових умовах (бульбашки у воді з’являлися після натискання важеля тиску газу в сифоні). У ХХ столітті сифон вже став звичним явищем у барах та вдома. Змінили сифони і спосіб вживання алкоголю: популярний коктейль віскі з содовою – приклад пом’якшення різкого смаку спирту розбавленням газованими напоями.
У 1970-х роках у британців набув визнання набір для домашнього приготування газованих напоїв із фруктовими сиропами Soda Stream. А чи не найбільшими шанувальниками газованих напоїв є американці: на батьківщині солодкого газованого напою Coca-Cola, створеного аптекарем Джоном Пембертоном 1886 року і запатентованого як лікарський засіб з настоянки листя коки і горіхів кола, газування тривалий час вважалося корисним для здоров’я, адже творець Coca-Cola розбавляв сироп, призначений для лікування головного болю і простуди, газованою водою.
Наразі лікарі радять для щоденного споживання лише столову мінеральну воду – навіть не лікувальну. Відмінність між ними полягає у вмісті мінеральних речовин. Столова мінеральна вода має низьку мінералізацію (до 1 г/л), тоді як лікувальна містить солей значно більше (понад 1 г/л). Вода з низьким вмістом мінералів продається як питна (особливо корисною столова мінеральна вода може бути у спеку, коли разом із потом з організму виводяться мінерали), а вживання лікувальної мінеральної води має контролюватися лікарем (зазвичай вона є частиною аптечного асортименту).
Содова для коктейлів
Поширена в США з 1820-х років вода з простим газуванням без додавання солей натрію seltzer, на основі якої створено слабоалкогольний напій hard seltzer, отримала свою назву через схожість шипучого ефекту з відомими мінеральними водами німецького міста Selters. Відмінність води club soda, що набула в американців популярності у 1950-х роках, полягає в дещо солонуватому смаку: в цю содову для коктейлів додаються мінерали бікарбонат калія та сульфат калія. Популярними брендами «клубної содової» є Schweppes, Seagram’s та Canada Dry.
Прикладом освіжаючого напою на основі содової може бути газований тонік Schweppes Indian Tonic, що, крім вуглекислого газу, містить цукор і алкалоїд хінін (азотиста речовина рослинного походження є природним стимулятором). Цукор надає воді солодкого смаку, а хінін додається для надання освіжаючого присмаку гіркоти. На початку XIX століття тонік використовувався у якості профілактичного засобу від малярії: гірку діючу речовину ліків неможливо було приймати у чистому вигляді, тож хінін розбавляли содовою водою і підсолоджували цукром.
І якщо хінін у складі напоїв є переважно безпечним компонентом, то надмірне споживання газованих напоїв з цукром може нашкодити здоров’ю. Солодка тонізуюча вода у великій кількості провокує набір зайвої ваги, призводить до ожиріння і серцево-судинних захворювань, викликає карієс і негативно впливає на міцність кісток. Щоб зменшити ризик небажаних ефектів, сучасні виробники застосовують альтернативні підсолоджувачі у тоніку, використовуючи замінники цукру, фруктовий сік, кукурудзяний сироп із фруктозою або їх поєднання.
Користь содової води
Мінеральну воду з підвищеним вмістом соди недаремно популяризують в Америці, де цінується турбота про здоров’я як про ресурсний стан для продуктивності праці. З’ясовуючи, що лікує содова вода, варто звернути увагу на її корисні властивості: цей напій знижує кислотність шлункового соку, полегшує симптоми печії та покращує травлення. Содова вода збільшує витривалість при фізичних навантаженнях, адже сода нейтралізує молочну кислоту у м’язах і підтримує оптимальний лужний баланс в організмі. Розчин соди заспокоює подразнення шкіри та полегшує симптоми стоматиту.
А ще вживання содової води знижує ймовірність виникнення певних аутоімунних захворювань, зокрема, ревматоїдного артриту. Щоб отримати від содової води користь, варто зважати, що надмірне вживання соди може викликати нудоту та діарею. Щоб ефективно втамувати спрагу і уникнути дискомфорту в шлунку, рекомендується пити помірно охолоджену воду без доданого цукру, барвників і кислот. Солодкі газовані напої, як і соки у пакетах, навпаки, посилюють спрагу. Не слід пити за один раз забагато води, особливо якщо вона є надмірно холодною.
Лікарі також пояснюють, чи можна запивати таблетки мінеральною водою. Зазвичай для цього більше годиться чиста питна вода, адже солі у складі мінеральної води можуть впливати на кислотність шлункового соку (особливо вправно змінює pH у шлунку газована мінеральна вода), що зрештою позначається на процесі всмоктуванні ліків. Це може знизити ефективність препарату і навіть спричинити небажану побічну дію. Винятками є антибіотики, седативні засоби і ліки з кислотою – вони краще засвоюються при запиванні лужною мінеральною водою.
P.S. Попри велике розмаїття смаків і рецептів, найбільш популярною в США залишається звична газована вода, на яку припадає понад 73% усіх продажів напоїв, тоді як негазовані солодкі напої й оброблена питна вода складають відповідно 13.7% і 13.2%.
Фото: pexels.com, pixabay.com
