Команда археологів з Абердинського університету, Інституту Френсіса Кріка (Велика Британія) та Стокгольмського університету (Швеція) дослідила печеру Стора-Фервар на шведському острові Стора-Карлсе в Балтійському морі. У кам’яному та бронзовому віках ця печера була притулком рибалок та мисливців на тюленів.
Правдивою несподіванкою для вчених було виявлення в печері останків вовків, датованих 3000-5000 роками, що вказували на спільне проживання цих хижаків із людьми. При цьому команда не знайшла жодних свідчень існування на Стора-Карлсе інших наземних ссавців, розповіло видання Independent.
Площа цього ізольованого острова складає лише 2,5 км². Дослідники вважають, що вовки були завезені сюди людьми, і, ймовірніше за все, морем.
Звісно, люди одомашнили собак значно раніше за вище вказаний період. А саме – від 40 000 до 15 000 тисяч років тому. Також давно відомо, що свійські собаки походять від вовків кам’яного віку, і що вони були першими одомашненими тваринами у світі. Однак де саме і скільки разів відбувалося одомашнення, досі незрозуміло. До того ж учені до цих пір не виявили останків собак, які були одомашнені найпершими.
Одна з провідних теорій передбачає, що вовки поступово адаптувалися до життя поряд із людьми, тоді як інша стверджує, що люди вигодовували вовченят із раннього віку.
Чому археологи висунули таку версію?
На балтійському острові дослідники отримали дані, що свідчать про спільне проживання вовків та людей. А отже, може йтися про ймовірне одомашнення вовків у доісторичні часи.
Аналіз ДНК кісток, знайдених у печері, підтвердив, що це були саме вовки, а не собаки. Один із вовків, судячи з усього, вижив після того, як отримав травму кінцівки. Імовірно, йому було складно полювати. А люди могли його доглядати.
«Виявлення цих вовків на віддаленому острові абсолютно несподівано. Вони не лише були такими самими, як інші євразійські вовки, але й, мабуть, перебували пліч-о-пліч з людьми, харчувалися людською їжею та мешкали в місці, куди дістатися можна було тільки на човні», – зазначив співавтор дослідження Лінус Гірдланд-Флінк.
Хоча скам’янілі кістки не пролили світло на те, чи були вовки приручені та чи утримувалися вони в неволі, отримані дані вказують на те, що взаємини між людьми та вовками були набагато різноманітнішими, ніж вважалося раніше.
За словами дослідників, взаємодія між людьми та вовками в печері, очевидно, передбачала тісну співпрацю, що вказує на ранні експерименти з одомашнення цих хижаків.
«Хоча ми не можемо виключати, що низька генетична мінливість цих вовків була обумовлена природними причинами, дані засвідчують, що люди взаємодіяли з вовками та регулювали їхню популяцію способами, які ми раніше не розглядали», – сказав співавтор дослідження Андерс Бергстрьом.
«Цей провокаційний випадок порушує питання про те, чи могли люди в певних умовах утримувати вовків у своїх поселеннях та мати з цього користь», – додав Понтус Скоглунд, ще один автор роботи.
Результати дослідження опублікував журнал PNAS.
Фото: Unsplash
