Інна Тихонова 
Робота у кадрі заради додаткового заробітку потребувала від майбутньої легенди німого кіно пересилення внутрішнього почуття приниження: для театральних акторів участь у зйомках колись вважалася справою негідною. Проте, саме з того «сорому» почалася зіркова біографія Мері Пікфорд – улюблениці Америки, чиї відбитки долонь з’явилися на цементній плиті перед кінотеатром Grauman’s Chinese Theatre першими. Тендітна канадка ірландського походження до 35 років гратиме підлітків, зароблятиме більше за Чарлі Чапліна, створить власну кінокорпорацію, організує досі діючий Фонд підтримки літніх кінопрацівників і отримає два Оскари – за найкращу роль і внесок у розвиток кінематографу.
Кар’єра – з дитинства
Народилася Гледіс Мері Сміт 8 квітня 1892 року в канадському Торонто. Її батько Джон Чарльз Сміт був сином емігрантів-методистів, що переїхали до Канади з Великої Британії. Мати Шарлотта Хеннессі походила з родини ірландських католиків. Щоб догодити родичам з обох боків, дітей батьки похрестили одразу в обох церквах (Гледіс мала молодших брата та сестру Джека і Лотті, які теж стануть акторами). Родина майбутньої зірки була бідною: мати заробляла на життя шиттям, а батько-різнороб знайшов свою останню роботу на пароплаві (хтось із біографів акторки писав, що він там працював кухаром, а хтось називав його скарбником). Батько помер на тому кораблі від крововиливу в мозок 11 лютого 1898 року.
Вдова мала ростити трьох маленьких дітей сама. Вона відкрила пансіон і за порадою постояльців водночас почала грати разом із дітьми у місцевому мандрівному театрі Princess Theatre, де на початку 1900 року дебютувала в постановці «Срібний король» семирічна Гледіс. Упродовж шести років сім’я Смітів заробляла на життя грою у водевілях та мелодрамах, гастролюючи Америкою і працюючи на різні театральні компанії. У 15 років Гледіс була вже досвідченою майстринею театральної сцени, коли її запросив до найкращого тогочасного американського театру відомий антрепренер. Гра Мері йому так сподобалася, що він погодився платити їй за роботу по 10 доларів на день – удвічі більше, ніж іншим акторам.
Мері Пікфорд – маленька акторка
Успіх без сценарію
На вимогу режисера і драматурга Девіда Беласко юна виконавиця взяла для виступів псевдонім Мері Пікфорд (так звали її бабусю) і дебютувала на Бродвеї у постановці за п’єсою «Уоррени з Вірджинії» за $25 на тиждень. Коли виставу, що витримала 380 показів, зняли з репертуару, 17-річна Мері в пошуках підробітку пішла на свої перші кінопроби. То був вимушений крок: на кіностудію Biograph Studios дівчину привів лише брак коштів, адже нерозвинений кінематограф в свої ранні часи вважався менш значущим мистецтвом, аніж театр. Кінорежисер Девід Ворк Ґріффіт неначе на неї і чекав, бо зняв миловидну кандидатку в короткометражці того ж дня.
За перший рік роботи на студії акторка німого кіно Мері Пікфорд знялася у півсотні стрічок Ґріффіта: виробництво нових фільмів тоді не забирало багато часу, адже їх знімали практично без сценарію, знятий матеріал вміщався на одну бобіну кіноплівки і не перевищував за тривалістю 12 хвилин. Зокрема, хронометраж драми 1909 року «Самотня вілла», де зіграла 17-річна Пікфорд, – 8 хвилин. Але цього було достатньо, щоб глядачі розгледіли у молодому обдаруванні дещо цікаве: дівчина передавала емоції виразним поглядом, а не характерними для німого кіно експресивними рухами. Про Мері говорили, що вона грає «душею, а не жестами».
Сімнадцятирічна Пікфорд в одному зі своїх перших фільмів – драмі «Самотня вілла» (1909)
«Дівча з золотими кучериками»
Причиною перевезення трупи на початку 1910 року з Нью-Йорка до Лос-Анджелеса стало не лише полегшення знімального процесу через довший на західному узбережжі світловий день. До такого рішення режисера спонукало, передусім, уникнення грабіжницької плати за патенти виробників знімальної техніки. І хоча тоді на Biograph Studios ще не існувало титрів з іменами виконавців ролей, глядачі запам’ятали героїню німих стрічок як «дівча з золотими кучериками». Надалі Мері змінила кіностудію, підписавши контракт з оплатою $175 на тиждень. Але незадовільна якість продукції IMP Company (загалом там вийшло понад три десятки фільмів за участі Пікфорд) розчарувала акторку, і вона розірвала контракт по суду.
На наступній студії Majestic Film Пікфорд призначили ще більший гонорар у $225 на тиждень. Попри те, що кінокомпанія взяла у штат на режисерську посаду актора Оуена Мура, який був на той час її першим чоловіком, співпраця не склалася. У 1912 році вже широко відома акторка поновила роботу з Ґріффітом, а у січні 1913-го повернулася на сцену, щоб зіграти роль у виставі Беласко «Гарненьке дияволя». Цього разу театральний режисер удесятеро підвищив гонорар шестирічної давності, погодившись винагороджувати виконавицю сумою $250 на тиждень. Надалі та п’єса була екранізована кінокомпанією Famous Players, з якою спритна Пікфорд уклала вдалий контракт, що її в усьому влаштовував.
Мері Пікфорд у спектаклі «Гарненьке дияволя»
Здібна учениця
Співпрацювати з новим продюсером Адольфом Цукором (він мав угорське походження) означало остаточно залишити Ґріффіта. Це сталося тоді, коли режисер короткого метра зробив з Мері сім повнометражних фільмів (всі вони вийшли 1914 року), і одна з тих робіт, роль дочки скватера у мелодрамі «Тес з Країни бур», стала поворотним моментом в кінокар’єрі актриси. Відтоді фільмографія Мері Пікфорд складалася з ролей, що супроводжувалися аншлагами: газетярі радили публіці приходити на сеанси раніше, щоб не створювати тисняви. З’явившись за чотири наступні роки у 20 повнометражних картинах продюсера Цукора, молода американська зірка стала об’єктом фанатичного обожнювання шанувальників.
Водночас із популярністю зростали і гонорари: на 1916 рік вони вже становили $2 тисячі на тиждень і половину прибутку від прокату. На той час за Мері закріпилося амплуа «дівчинки-підлітка». Створені нею образи знедолених сиріт і несправедливо скривджених життям дівчат бідного походження завжди знаходили відгук у серцях глядачів, які щиро співчували тим зворушливим екранним героїням. Утім, сама акторка не була такою ж безпорадною, як створені нею персонажі. Поза знімальним майданчиком Мері Пікфорд виявляла визначні ділові якості. У 24 роки вона заснувала власну кінокомпанію Mary Pickford Company й отримала мало не виняткові права на свої фільми.
Вершина слави
В свої найкращі часи зірка німого кіно Мері Пікфорд сама відбирала для себе ролі, партнерів-акторів і режисерів. Вона особисто затверджувала рекламні кампанії власних фільмів і висловлювала побажання щодо монтажу. Така домовленість дозволила Мері створити оточення, в якому їй було зручно працювати. У 1917 році вона вважалася найдорожчою акторкою Голлівуду: з $1 мільйоном на рік Пікфорд посідала перше місце за прибутками серед американських акторів (другим був Чарлі Чаплін). Найбільш касовими роботами 1917–1918 років були такі картини з фільмографії Мері Пікфорд як «Гордість клану» (намагаючись протиснутись у кінозал, глядачі вибивали двері кінотеатру), «Зірка морів», «Ребека з ферми Саннібрук» і «Маленька принцеса».
А в 1919 році вийшли три картини за контрактом із First National «Довгоногий татко», «Серце пагорбів» і «Хуліганка» з гонораром $675 тисяч (зараз це була б сума $10 мільйонів). Того ж року Мері Пікфорд, Дуглас Фербенкс, Чарлі Чаплін і Девід Ворк Ґріффіт об’єдналися для створення спільної дистриб’юторської кінокомпанії United Artists, що мала займатися прокатом фільмів, щоб зламати колишню модель роботи у Голлівуді, коли великі студії контролювали водночас виробництво і прокат фільмів у мережах власних кінотеатрів. Співзасновниця United Artists і продюсерка власних фільмів стала однією з найвпливовіших жінок, які будь-коли працювали в кіноіндустрії.
Ґріффіт, Пікфорд, Чаплін і Фербенкс підписують угоду про створення United Artists (1919)
Зірковий шлях
Як не дивно, при такій бізнесовій заповзятливості зображення на фото Мері Пікфорд з віком довго не змінювалося: у 33 роки вона зіграла в «Маленькій Анні Руні» 12-річне дівча-шибеницю, а роком пізніше – малолітню сироту у драмі «Горобчик». Спробувавши себе у 35 років в «дорослій» ролі у мелодрамі «Моя кохана дівчина», акторка побачила, що більше подобалася публіці в юнацьких образах, і, можливо, знову б повернулася до підліткових ролей, якби не гірка подія, що змусила її «подорослішати». У 1928 році від раку грудей померла мати акторки, і Пікфорд дуже важко сприйняла своє реальне сирітство. Того ж року Мері публічно попрощалася з дитячим іміджем: на газетні шпальти потрапили світлини Мері Пікфорд з перукарського салону, де їй при репортерах обстригли її золоті кучерики.
Наступним іспитом для акторки німого кіно стало настання епохи звуку. Їй належало довести глядачам, що з голосом вона гратиме не гірше, ніж без нього. Серед гідних уваги звукових фільмів улюблениці американців – шекспірівська комедія «Приборкання норовливої», де акторка знялася в парі зі своїм другим чоловіком Дугласом Фербенксом. А головним досягненням у фільмографії Мері Пікфорд, що складається з 290 робіт, стала роль в трагічній історії про красуню Норму Безант у звуковій екранізації п’єси «Кокетка» – за неї 1929 року Мері Пікфорд удостоїлася премії «Оскар». Друга золота статуетка, спеціальний приз «Оскар», з’явиться в колекції нагород Мері Пікфорд через 50 років вже наприкінці життя – так відзначила внесок цієї особи у розвиток кінематографу американська Академія кіномистецтва, до заснування якої вона так само була причетна.
Особисте життя Мері Пікфорд
Перший акторський шлюб зірки швидко розпався через алкоголізм актора ірландського походження Оуена Мура, стосунки з яким дівчина деякий час приховувала від матері (боялася її осуду), а оформила шлюб у 18 років. Подружжя знімалося в дуеті, та чоловік не витримав популярності дружини, і через три роки вони роз’їхалися. Надалі Пікфорд приховувала від оточення свій зв’язок із одруженим Дугласом Фербенксом, який виступав на Бродвеї і невдовзі став таким же відомим у кіно, як і вона. Після розлучення Мері з Муром у 1920 році преса почала розповсюджувати чутки про ймовірний шлюб Пікфорд із Фербенксом. Акторка називала такі вигадки безпідставними, але насправді дійсно тихо вийшла заміж за Фербенкса, щойно обоє стали вільними.
Пікфорд і Фербенкс у своєму маєтку Пікфер
Після кількамісячної морської подорожі до Європи зоряна пара оселилася у великому маєтку «Пікфер» (назву створило злиття імен Пікфорд і Фербенкс) біля Лос-Анджелеса. Упродовж 1920-х років це була найвідоміша подружня пара Голлівуду. На прийомах у зіркового подружжя побувала чи не вся тодішня американська еліта. У 1927 році Пікфорд і Фербенкс стали першими акторами, які залишили свої відбитки перед входом у Grauman’s Chinese Theatre. Слава супроводжувала зірок по всьому світу. Але з часом чоловік, який полюбляв подорожувати окремо від дружини, захопився британською акторкою Сільвією Ешлі. Новий роман поставив крапку на закінченому шлюбі: бездітна пара стала жити нарізно і у 1936 році офіційно розлучилася.
Його кохана дівчина
Втретє Мері Пікфорд вийшла заміж у 1937 році за актора та джазмена Чарльза Роджерса – свого колишнього кінопартнера, з яким знімалася десять років тому в мелодрамі «Моя кохана дівчина». Через два роки, у 1939-му, помер Фернбекс, і жінку втрата колишнього чоловіка дуже засмутила. Подейкували, що зірка почала заглядати у чарку. На той час вона вже поховала всіх своїх рідних людей: і матір, і брата, і сестру. В її житті вже не було гучних вечірок, а після 1933 року не було й ролей. Коли збори за фільми з участю Пікфорд упали, з акторською кар’єрою було покінчено. Проте, зірка не пішла з кінобізнесу: вона працювала як режисерка, сценаристка та продюсерка, створила фонд підтримки ветеранів кіно і написала мемуари «Сонячне світло і тінь».
І весь цей час її останній чоловік був поруч: Пікфорд і Роджерс прожили разом понад 40 років, виростивши прийомних дітей – хлопчика Рональда Чарльза та дівчинку Роксану. Незадовго до смерті Мері попросила уряд Канади відновити її громадянство, що було втрачене після шлюбу з американським громадянином Фербенксом. Канада пішла уславленій співвітчизниці назустріч, і акторка отримала на схилі років подвійне громадянство. У віці 87 років, 29 травня 1979 року, Мері Пікфорд померла від крововиливу в мозок. На могилі в меморіальному парку Форест-Лаун в Каліфорнії завжди лежать червоні та білі троянди – улюблені квіти жінки, яка створила Голлівуд.
Мері Пікфорд з третім чоловіком Чарльзом «Бадді» Роджерсом і прийомними дітьми
Цікаві факти
- Під час Першої світової війни, у 1918 році, Пікфорд закликала громадян купувати облігації військової позики, що направлялася на фінансування військових потреб. За це на честь акторки було названо дві гармати, 143-й артилерійський полк неофіційно називався «Кучерики Мері», а саму її звели у ранг почесного полковника.
- За часів сухого закону в США з’явився алкогольний коктейль «Мері Пікфорд», що змішується зі світлого рому, безбарвного сухого фруктового лікеру з мараскінової вишні, ананасового соку та гренадину. Цей напій, що входить до категорії «Незабутні» в офіційному переліку коктейлів Міжнародної асоціації барменів, був придуманий саме для акторки, на честь якої названий. Мері Пікфорд дегустувала коктейль власного імені в готелі «Насьональ де Куба», де вона зупинялася під час перебування в Гавані разом із Чарлі Чапліном і Дугласом Фербенксом.
- Влітку 1926 року Пікфорд і Фербенкс завітали до СРСР і під час відвідування України акторка подарувала поцілунок одному з шанувальників. Рік потому вийшов фільм «Поцілунок Мері Пікфорд», де автор стрічки Сергій Комаров використав документальні кадри з хроніки у монтажі сюжету про нещасливого у коханні хлопця Гогу, на якого починають звертати увагу жінки після того поцілунку від зірки. Сама Пікфорд дізналася про існування такого фільму вже на схилі життя. Українським глядачам, напевно, теж цікаво було б його побачити.
Цитати Мері Пікфорд
- Я вимушено жила не на свої роки, коли була просто дитиною, але тепер змінила порядок і маю намір залишатися молодою на невизначений час.
- Для чого люди ходять до театру? Посміятися, поплакати і знову посміятися – це емоційна вправа без жодної проповіді.
- Невдача – це не тоді, коли ми падаємо, а коли не можемо підвестися.
- Минуле не можна змінити; майбутнє – ще у нашій владі.
Фото: wikipedia.org
