Наведемо лише одну цифру, що переконує в незамінності та важливості кетчупу: його вживають 97 відсотків американських сімей. Але і в інших країнах світу його люблять не менше.
За свою дивовижну історію популярний продукт побував у руках ексцентричних лікарів, підприємливих продавців та винахідливих продовольчих магнатів, які перетворили його зі спірного цілющого засобу на улюблену приправу.
Китай – батьківщина кетчупу
У 300 році до нашої ери в Китаї моряки вперше приготували ферментований рибний соус під назвою «ке-чуп». А в XVII столітті китайські торговці вже продавали традиційну приправу, яка ще не містила помідорів, європейським закупникам. Саме в тодішніх накладних та рецептах зустрічаються перші згадки про соуси «ке-чуп», «ге-чуп» або «куе-чіап». Серед цих письмових свідчень – англійський рецепт 1732 року під назвою «Кетчуп у пасті з Бенкулена в Ост-Індії» (сучасна Індонезія).
У XVIII столітті імпортований кетчуп потрапив на столи європейців, де його почали змішувати з місцевими інгредієнтами, такими як гриби, горіхи та бузина. Ще один англійський рецепт того часу включав анчоуси, лук-шалот, хрін і мускатний горіх. І саме в цьому столітті до складу соусу увійшов його основний інгредієнт – помідори.
Слід нагадати, що коли в XVI столітті томати були завезені до Європи та Північної Америки з Південної Америки, їх вважали отруйними. Але як «отруйна культура» стала центральним компонентом кетчупу? За словами історика їжі Ендрю Ф. Сміта, в середині XVIII століття томати пережили свого роду «ребрендинг», ініціаторами якого стали англійські та американські лікарі. Несподівано для всіх вони заявили, що помідори лікують мало не всі недуги.
І томати стали ліками
Першим лікарем, який змінив ставлення людей до помідорів, був англієць Джон Джерард. Наприкінці XVI століття він припустив, що їстівними є не сирі, а приготовлені помідори. Потім томати почали прославляти як «яблука кохання» за їхні нібито збуджувальні властивості. Також їх прописували для лікування захворювань травної системи та печінки.
Подорожуючи до Америки, британські лікарі привезли туди концепцію цілющих томатів. Чутки про «лікувальні яблука кохання» набирали обертів у різних штатах. Помідори стали прописувати для лікування нетравлення шлунка та діареї.
Чи не першим автором кулінарної книги, що включив томати в рецепт кетчупу, став Джеймс Міз, вчений і садівник із Філадельфії. Цей рецепт 1812 року передбачав тонко нарізані помідори, бренді, пряну приправу масе, запашний перець та сіль.
Лікар-мормон лікував кетчупом розлад шлунку
У 1830-х роках Джон Кук Беннетт був одним із тих лікарів, що вважали помідори панацеєю від усіх хвороб. На університетській лекції в Огайо він стверджував, що томати можуть допомогти при діареї, жовчних енцефалопатіях та нетравленні шлунка. Він закликав людей їсти помідори у будь-якому вигляді: сирими, приготованими чи в кетчупі.
1840-го Беннетт заснував в Іллінойсі Медичне товариство штату і став мормоном. Але не на мить не припинив пропагувати помідори.
А в 1835 доктор А. Дж. Голкомб презентував у Глассборо перші «томатні таблетки». Капсули, що рекламувалися як чистий екстракт плодів томату, продавалися в аптеках та продуктових магазинах під девізом «Томатні таблетки вилікують усі ваші хвороби».
Близько 1865 року медичні міфи про помідори стали потроху розвіюватися. Але цей овоч вже встиг завоювати серця людей. Його популярність збіглася з інноваціями в галузі харчового виробництва, що проклали шлях до майбутнього розквіту кетчупу.
Титан кетчупу – Генрі Джон Гайнц
Наприкінці ХІХ століття склодуви представили недорогі колби, виготовлені методом лиття під тиском. Вони значно спростили транспортування та зберігання соусів, завдяки чому харчовим компаніям стало легше виводити свою продукцію на ринок. Саме тоді світ почув про титана кетчупу – Генрі Джона Гайнца.
Генрі Джон Гайнц
1869 року він заснував компанію HJ Heinz, продаючи спочатку хрін, квашену капусту, оцет та солоні огірки. А 1876-го додав до переліку своєї продукції й кетчуп.
Ніби наслідуючи традицію лікарів з недалекого минулого, Гайнц майстерно просував соус як корисний продукт. Продаючи його у пляшках із прозорого скла, бізнесмен хотів продемонструвати високу якість інгредієнтів. У 1890 році Гайнц запатентував для свого соусу пляшку восьмикутної форми і назву «Кетчуп».
Закон про чисті харчові продукти та ліки 1906 року стверджував, що промислова їжа має вищі стандарти гігієни та безпеки порівняно з продуктами домашнього приготування. Про це виданню Popular Science розповів Меріан Теббен, автор книги «Соуси: всесвітня історія». Звісно, промисловцям така думка припала до душі, і вони посилили її рекламою. А незабаром споживачі почали віддавати перевагу соусам у промислових пляшках, а не домашнім.
У XX столітті споживання кетчупу злетіло разом із вибуховим поширенням ресторанів швидкого харчування. Виявилося, що соус ідеально пасує картоплі фрі та бургерам.
Через кілька століть після свого медичного ребрендингу кетчуп досі не повалено з трону короля приправ.
Фото: Оpenverse
