Інна Тихонова 
Саме це поширене в Україні дерево першим сповіщає про настання весни рясним біло-рожевим квітом, що вкриває його розлогі крони ще до появи на гіллі листя. А влітку з того квіту швидко визрівають золотаві «червонощокі» фрукти, сезон збирання яких триває з червня по серпень і наразі перебуває у розпалі. Саме через цю скороспілість давньоримський енциклопедист Пліній у своїй «Природній історії» назвав абрикос «раннім плодом», позначивши у такий спосіб його відмінність від схожого «пізнього плоду», тобто персика. А чи всі усвідомлюють різницю між абрикосом і абрикосою? Звідки взялася українська назва цього плоду «жерделя», і якими ще двадцятьма народними визначеннями пойменували «вірменське яблуко» українці? Цікаві відомості про походження, сортове розмаїття, корисні властивості й особливості використання місцевої садової дивовижі – у матеріалі 50Plus.
Родовід в етимології
Насамперед, зазначимо, що «абрикосою» українці називають рослину, а «абрикосом» – її плід. Плодове дерево з роду сливи має народні назви абрикоза, априкоза, биркоса, боросква, брескиня, бросквина, дзарзари, дзендзар, жарделя, жердель, жерделя, курега, морелла, морель, мореля, муреля, мурелі, тендерка тощо. І така розгалужена варіативність назви вказує на кілька напрямків походження рослини. Основне запозичення відбулося від голландського слова abrikoos, через французьке abricot, іспанське albercoque або португальське albricoque, які прийшли з арабської назви al barqōk. Але це ще не початкова форма назви, що мала попередників у грецькій і латинській мовах у значенні «скороспілий».
Етимологія української назви «жерделя» викриває її турецьке коріння (від назви дрібноплідного сорту zerdali). Турецька назва у свою чергу походить від перського zardālu, що значить «золотий плід». Назва «мореля» («дрібний абрикос») дійшла до нас з італійської та середньолатинської мов, де слова amarella й amarellum, що вживалися для позначення вишні чи абрикосу і набули вторинного зближення з amārus («гіркий»), з’явилися на базі сполучення de Armenia (тобто «з Вірменії»). Ось так і розмоталася ниточка з клубочку, вказавши шлях до витоків назви і ймовірного місця походження самої рослини. Генетичні дослідження підтверджують, що історичною батьківщиною абрикоси є Центральна Азія.
«Вірменське яблуко»
З давніх часів батьківщиною плодового дерева вважалася Вірменія, де аборигенна рослина займає особливе місце в національній культурі (абрикосову деревину там використовують для виготовлення різьблених виробів і популярного духового інструменту дудук – «абрикосової сопілки») і шанується як державний символ: абрикосовий колір навіть є присутнім на вірменському прапорі. Відомо, що вісім видів абрикосу потрапили в Європу та Америку після тривалого вирощування у Вірменії (це пояснює латинську назву «аrmeniaca» – «вірменська слива»). Арабсько-перський географ Ібн аль-Факих згадував «плод Вірменії» за вірменською назвою «тирян». Давньоримські натуралісти Пліній, Діоскорид і Колумелла називали абрикос «вірменським яблуком».
Деякі давні джерела можуть свідчити про потрапляння рослини до Італії у I столітті до н. е. – після римсько-парфянських воєн. Українська назва культури «жерделя» є свідоцтвом прямого поширення абрикосового дерева з Персії. Спираючись на збереження диких форм рослини у Гімалаях, Тянь-Шані та на Кавказі, науковці виділяють кілька можливих центрів походження культури, вважаючи її батьківщиною Середню Азію і Китай. Згадки про абрикос містять записи китайського імператора Ю у 2198 році до н. е. Китайський мислитель Конфуцій у VI столітті до н. е. навчав своїх учнів в оточенні абрикосових дерев. Китайці асоціюють абрикос з медициною (через лікувальні властивості плоду) й освітою: там досі є вираз «абрикосовий вівтар», що означає «освітнє коло».
Лікувальні властивості
Китайський філософ Чжуан Цзи зазначав у IV століття до н. е., що з лікуванням абрикос асоціюється через його широке використання у традиційній китайській медицині. На таку асоціацію працює й історія про лікаря періоду Трьох Царств Дун Фенга, який замість оплати лікування просив пацієнтів після одужання садити абрикосові дерева. Так у ескулапа з’явився цілий абрикосовий гай, що невичерпно постачав нові ліки для відновлення здоров’я хворих. Поетичним терміном «знавець абрикосового гаю» китайці і досі називають лікарів, тож саме абрикос є символом медицини у давнього народу, що традиційно видобуває корисні речовини з м’якуша плодів, кісточок і камеді абрикоси.
У свіжих плодах міститься 305 мг калію, а в сушених – у 6 разів більше. Позаяк абрикос підтримує належний сольовий баланс, ним лікують недокрів’я, захворювання серцево-судинної системи і нирок. Цей корисний фрукт у китайській медицині використовується для лікування кашлюку, гикавки, бронхіту, трахеїту, ларингіту та нефриту. Сік абрикосів, завдяки своїй антибіотичній активності, здатний пригнічувати гнильні бактерії. У медицині та косметиці використовується абрикосова олія (її у кісточках 35–60 %). Лікувальною є навіть гіркота абрикосу: кісточки, що містять синильну кислоту і глікозид амігдалін, використовуються у фармації для заміни гіркого мигдалю. З насіння гірких сортів абрикосу готується мигдальна вода.
Користь абрикоса
Кисло-солодкий, інколи з гіркуватим присмаком, м’якуш плода майже на третину (27%) складається з цукрів, переважно сахарози. Пектин у складі абрикосу виводить із організму шкідливий холестерин і токсичні продукти обміну, а дубильні речовини мають здатність кріпити. У цінному за хімічним складом фрукті містяться клітковина, флавоноїди, декстрин, кверцетин, лікопін, інулін, крохмаль і органічні кислоти (лимонна, яблучна, винна, саліцилова). У кісточках абрикоса містяться олеїнова і ліноленова кислоти. В камеді є глюкуронова кислота, галактоза, арабіноза, білкові сполуки та мінеральні та речовини, а в плодах багато бета-каротину, тіаміну, рибофлавіну, вітаміну С, калію, магнію, фосфору, заліза, срібла та йоду.
М’якоть і кісточки абрикосу використовуються у виробництві косметичних засобів для запобігання старінню. З абрикосової сировини виготовляють поживні та зволожуючі маски для сухої шкіри і засоби догляду за волоссям. Навіть туш для вій роблять із перепалених кісточок абрикоса. З насіння цієї плодової культури витискають затребувану у косметологів і фармацевтів олію низької в’язкості (при цьому вона не висихає), а з м’якоті плодів готують методом бродіння та перегонки насичену лікувальними речовинами абрикосову горілку. Ядра солодких сортів використовують у харчуванні як горіхи, а сушений абрикос із 50-60% цукру є базою в лікувальних дієтах (сушені плоди без кісточок називаються курагою, з кісточками – урюком).
Використання і культивування
Сушені абрикоси (курага чи урюк), як і сушені сливи (чорнослив), вважаються особливо корисними для дієтичного харчування з метою відновлення сил після хвороби та схуднення. Останньому завданню сприяють низька калорійність абрикосу (лише 48 калорій) і здатність пектину (водорозчинної клітковини) очищати кишківник. В Україні цінна промислова культура вирощується насамперед з харчовим призначенням (переважно в південних регіонах і рідше – у зоні лісостепу чи Поліссі). Та це – не про стійку до морозів дрібноплідну жерделю, яку вирощують з насіння, щоб використати як підщепу, бо сама вона не відзначається високими смаковими якостями.
Для сушки, консервування і споживання у свіжому стані годиться врожай сортового абрикосу – наприклад, Червонощокого (цей найпоширеніший в Україні сорт є районованим майже повсюдно). Скороплідні та високоврожайні фрукти середнього чи великого розміру мають відмінний смак і тому користуються популярністю у садоводів. Для кліматичних умов України підходить низка ефективних сортів: абрикос Ананасний (Ананасовий цюрупинський, Ананасовий київський), Київський ароматний, Поліський великоплідний, Березняківський, Нікітінський, Арзамі, Шабловський, Угорський, абрикос Вондер Кот (американської селекції), Ювілейний, Колгоспний, абрикос Харгранд, Мелітопольський ранній і Консервний пізній.
До відома садоводів
Серед цікавих і відносно нових сортів французької селекції для вирощування в Україні підходять ранній абрикос Пріція, пізній абрикос Фарбелі, так само великоплідний жовтогарячий абрикос Цунамі, схожий на них сорт середнього терміну дозрівання Kioto (абрикос Кіото має великі овальні червонувато-оранжеві плоди з ароматною соковитою м’якоттю), ранній сорт абрикосу Рубіста (у нього висока врожайність і незвичні темно-червоні плоди, що за формою нагадують водночас яблуко і персик). Ці сорти є водночас смачними і гарними на вигляд. Шанувальникам солодких і великих плодів призначаються ще дві французькі «перлини»: абрикос Меджик Кот (вага кожного фрукту – до 90 г) і абрикос Фаркло (50–80 г).
Абрикос Чорний принц є гібридом абрикоси й аличі. Цей продукт схрещування вирізняється темно-фіолетовим (майже чорним) кольором кисло-солодких плодів і стійкістю до основних захворювань абрикоса. На жаль, ворогами врожаю є не лише шкідники та заморозки, а й фруктова гниль, що інфікує плоди на етапі достигання. Для боротьби з поширеним грибковим ураженням плодів – моніліозом абрикос – розроблено спеціальні фунгіциди. Протистояти плодовій гнилі має допомогти обробка рослин препаратами «Брунька», «Фундазол», «Топаз», «Скор», «Магнікур Стар», «Квадрис», «Хорус», «Триходермін», «Гаупсин», «Лепідоцид», «Актофі» тощо – для підвищення ефективності засоби треба комбінувати.
Актуальні рецепти
Насамкінець – кілька способів отримати від абрикосів задоволення – негайне або відкладене до холодів.
Царське варення з абрикосів
В сезон збору абрикосів рецепт золотавого запашного десерту є лідером запитів господинь, що планують робити запаси на зиму.
Інгредієнти: абрикоси – 2 кг; цукор – 1 кг.
Перебрані плоди миємо і відкидаємо на друшляк. Розрізаємо плоди навпіл і видаляємо кісточки. Викладаємо фрукти в емальований або скляний посуд (головне – щоб він не був із алюмінію).
Засипаємо абрикоси половиною цукру і перемішуємо. Накриваємо посуд кришкою і залишаємо на 4 години для маринування у власному соку.
Ставимо каструлю на вогонь і доводимо до кипіння. Прикручуємо вогонь, знімаємо піну і варимо ще 10-15 хвилин, скуштувавши десерт і досипавши цукор на смак у разі необхідності.
Стерилізуємо в духовці або мікрохвильовій печі банки для консервації, а кришки обробляємо окропом.
Розкладаємо десерт по банках, закриваємо кришками і перевертаємо догори дном. Накриваємо банки з варенням ковдрою і залишаємо накритими до повного охолодження. Надалі переставляємо консервацію в темне та прохолодне місце.
Абрикос у сиропі
Консервовані абрикоси можна зберігати в солодкому цукровому сиропі і принагідно використовувати як самостійний десерт або для випічки. Щоб зберегти колір абрикосів, у сироп треба додати трохи лимонної кислоти. Можна використовувати різні сорти абрикосів, але більш за все підходять тверді плоди, що добре тримають форму при консервуванні. Додавання у банки спецій (гвоздики чи кориці) надасть консервації більш виразного смаку.
Інгредієнти: стиглі, але тверді абрикоси – 1,5 кг; цукор – 350 г; вода – 400 мл; лимонна кислота (за бажанням, для кращого збереження) –1 ч. ложка.
Змішуємо в каструлі воду з цукром, ставимо на вогонь і варимо до повного розчинення цукру. За бажанням, додаємо лимонну кислоту.
Викладаємо у стерилізовані банки підготовлені абрикоси (обираємо плоди, в яких легко відокремлюються кісточки), заливаємо їх гарячим сиропом і закочуємо стерилізованими кришками. Перевертаємо банки догори дном і укутуємо ковдрою до повного охолодження.
На зиму можна приготувати не лише варення з абрикос, джем з абрикос чи повидло з абрикос. Цієї пори саме час закрити для дітей компот із абрикос, а дорослим можна потішити себе приготуванням домашнього алкоголю з літніх фруктів. В наших публікаціях ми розповідаємо, як зробити свою абрикосову фанту, яка смачніше та корисніше за магазинну, та домашнє вино з абрикосів. Кому цікаво – підпишіться на нашу розсилку, щоб не пропустити цікаві публікації.
Про інші літні фрукти ви можете прочитати тут:
З’їж яблуко і не турбуй лікаря
Персик: із родини мигдалю та сливи
Фото: pixabay.com
